О, мій Король, ти скоро вже будеш вільний.
Ти ж пам’ятаєш мене – маленьку фрейліну?
Ти говорив, що мрієш про щастя і зміни,
Коли кохав, обіймав мене гаряче, сильно!
Ти лоскотав за вушком палкими вустами.
І пробудив кохання моє безмірне.
В серці роздмухав тверду непохитну віру:
Я - Берегиня усіх таємниць між нами.
О, мій Володарю, як це нестерпно – чекати…
Я розумію, поспіх – це шкода для діла.
Кожного дня підливаю отрути… Я - сміла.
Невідворотною стане для неї ця страта.
Жаль тільки дівчинку вашу (на тебе не схожа)
Дуже прив’язана до Королеви дитина.
Та, мій коханий, свобода твоя безцінна.
Тож не хвилюйся, на все буде воля Божа.
О, мій Король, я знаю… я все пам’ятаю.
Ти говорив, що бачиш в мені Королеву.
Ще говорив, що воля у мене сталева.
Сумніви геть! Я душу виною не краю.
І не вагаюсь. Святая повинність кличе.
Вбити не гріх тільки задля любові і волі.
Ні, це не підло, труїти тихенько, поволі.
Місія в мене, мій любий, страшна і велична!
*****
І Королева померла. Не сталося дива.
Челядь уся заніміла у розпачі й страху.
Вирок фрейліні Король присудив: на плаху.
І одружився. Нова Королева вродлива.
Так споконвіку, під гаслом любові до Бога,
Нації, істини, волі, людини і правди,
Стелиться вбивствами (наслідки підлої зради)
В пекло палаюче най -найкоротша дорога.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829451
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.03.2019
автор: Валентина Курило