Можливо швидко, навіть дуже
Настати можуть такі дні,
Коли тобі, далекий друже,
Не схочеться дзвонить мені.
Вже нецікаво. Інший спосіб
Мого життя - це щось не те…
У тебе хвилями хлюпоче
На ниві жито золоте
Літа наповнені врожаєм
Добірних творів у книжках
А тут… щоденно знемагаю
Від слабості в старих руках
В твоїх садах веселі звуки
Несуть невтомні солов’ї
А тут зітхання тільки чути
Та невдоволення мої
Оцим злиденним існуванням
Цим вічним боєм за щодень
Де не почуєш про кохання
Ані віршів, ані пісень
Хоча душа не задубіла
Ще мріє спомином у снах
Юначих мрій лебідка біла
Що босонога по ланах
За щастям зоряним ступає
Між волошками у росі
І небу очі звеселяє
В своїй заквітчаній красі
Жива душа. Їй би літати,
Та сили в крилоньках нема
Весна вже стукає до хати
Та тут по закутках зима.
Я на людей не мав образи
Світ не молив про співчуття
Коли ж злітають гіркі фрази,
То це відтворення буття
В якому мушу існувати
Яке до строку не спинить.
Тобі радію я як брату!
Тож, якщо хочеш – подзвони!
17.03.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829420
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.03.2019
автор: dovgiy