…ВІТРЕ, СЛЬОЗИ ВИТРИ…

[i][/i]Домініку  Арфісту

А  нас  південний  вітер  побратав.
Цей  павітер  із  присмаком  лаванди,
Що  грав  колись  канатами,  і  ванти
Немов  ченці  –  насмішливі  ваганти
Гули  всіма  відтінками  октав.

Та  це  колись,  фрегатів  тих  нема  –
Там  інші  звуки,  присмаки  і  лови,
А  вітер  знав  старі  класичні  мови,
А  вітер  чув  як  молиться  імам.

Він  сосни  у  Форосі  розхитав,
І  ті  схилились  вітами  на  пристань,
Де  море  як  вино  таке  ігристе,
Зіграй  мені  про  павітер,  Арфісте,
Співай  мені  про  черево  кита,

Як  день  кадилом  сонця  догорав,
Вустами  бухт  нашіптуючи  мантри.
Поклич  мене  в  давно  забуті  мандри,
Туди,  де  тугу  п’є  Ведмідь  гора...

Тепер  в  краях  мистецтва  і  вина
Не  лущать  зе́рна  правди  од  полови,
Літа  орел…  імперський,  двоголовий,
А  скелі  –  сивочолі  богослови
Не  вірять  ні  орлятам,  ні  синам.

[i]16.03.2019
©  Марґо  Ґейко[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829285
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2019
автор: Марґо Ґейко