Осінь іде невблаганно і нас не мине.
Згадуй, як тепло коли пригортаєш мене!
Сонце заходить і сходить між нами тоді
Гріє, щоб ми не лякались обійм холодів
Лиш у мені матимеш Ти радість зорі ясну
Я поверну …
Тільки я можу дати Тобі восени весну …
Милий, не хочу нічого, мене лиш почуй
Хочу тебе і нічого твого, тож втечу
Я утечу від дощу у твою таїну
Нас не здолає навала осіннього сну
А у душі я воскрешу радість зорі ясну
Я воскрешу …
Тільки я можу дати Тобі восени весну …
Ніжно тримай і не кинь на поталу дощу
Знай, вполоню я навік, а за мить відпущу
Промінь любові розвіє осінню імлу
Доля цілунком ковзне по твоєму чолу
А на душі матимеш Ти радість зорі ясну
Я поверну …
Тільки я можу дати Тобі восени весну!
[i]3 вересня 2017
© Марґо Ґейко[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829146
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.03.2019
автор: Марґо Ґейко