Не боюся уже, як колись,
бо мені вже запізно боятись.
Не боюся, щоб сльози лились,
ані в когось щось перепитати.
… не зробити, не вміти, не знати,
не встигнути, чи не прийти,
як захочу — не відповідати,
прощати й казати: «прости».
Не боюсь виглядати безглуздо,
зустрічати серця кам’яні,
спіткнутися чи потонути,
бо була уже на глибині.
Уже байдуже осуд у спину,
роблю лише те, що люблю.
Не тремчу, як втрачаю силу,
не добираю жалю.
Вже не страшно не йти по прямій,
уже можу — в обхід та криво.
Не лякаюсь іти у свій бій,
не даю обрізати крила.
Мені є вже про що сказати
і я знаю про що молитись.
Мені є вже про що мовчати
та до кого серцем тулитись.
Вже гіркий шоколад — солодкий.
Вже живу, аби світ любити.
Бо життя є таке коротке.
Я уже не боюся ЖИТИ!
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829083
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.03.2019
автор: Ольга Береза