Уже не плачу, в грудях камінь,
Де серце б’ється й так болить.
Колись, здавалось, буде кремінь,
Насправді, тисне кожну мить.
Неначе, пташка, котра в клітці,
На волю рветься день при дні.
Пісень співати б їй на вітці,
Як сонце зрине по весні.
І пам’ять, пам’ять, як зумисне,
Спиняє Щастя час покров.
В душі кохання, що не гасне,
Живе з поклонів молитов.
Цілує шрами, зморшки, рани,
Гарячні скроні в сивині.
В крові пульсує подих прани,
Любов не хоче чути: ні.
04.03.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827754
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.03.2019
автор: Валентина Ланевич