Помаду – на серце, парфуми – на душу…
Обламуєш крила, та втриматись мушу..
Я – привид кохання у світлі софітів.
Холодним є сонце в твоєму зеніті.
Я – пам’яті листя, зім’ята сторінка,
Епічної долі летка я хвилинка…
Я - мрія в півсили, я - поклик в півкрику,
Бо ж струни ладнаю на зламану скрипку...
Цілуєш повіки… Ти - сон опівночі
Жіночий, наївний, печально-пророчий…
А небо скляніє далеке, байдуже,
Бо дивиться вгору з брудної калюжі…
«Простити ?.. Прощатись ?…», - слова як лабети,
Мов клапті пожовклої з часу газети,
Неправду оправдую, злічую фрази,
Щоб біль притупити гіркої образи…
Вином полиновим в мені твоя зрада
І зяє на серці розтерта помада…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827522
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.03.2019
автор: Марічка :)