- Ти сам?
- Я сам,я вічно одинокий..
-Чому? Ти що ніколи не кохав?
[b]Він сів біля каміну й заридав..[/b]
-Кохав,кохав...і зараз ще кохаю
-То де ж кохана твоя,де?
Чи забарилась в монотонній праці?
[b]В його очах непрохана сльоза,
з'явилась,обпікаючи лице...[/b]
-Кохана є,кохана є, вона
лише мовчить,мовчить...
- Ти її втратив,чи ти залишив?
[b]Він сумно й ніжно глянув
на світлину,прекрасний погляд,
очі ті сумні, такі знайомі..[/b]
-Не залишив,я нею жив,
про неї думав,в мріях плани мав..
Та я мовчав,часто мовчав,
був весь в роботі, справах..
Вона казала,що завжди мене
любити буде,що пам'ятать мене
буде,ніколи не забуде..
Я вірю їй і знаю це,вона мене кохає,
Вона кохає...Я її кохаю..
[b]І сумно глянув на вогонь,
сльози розтерши по обличчі[/b]
-Вогонь горить,вогонь горить,
згора моє кохання...
[b]І в тую мить далеко десь...
За муром містаз сумом й біллю...
Була вона,була вона..
Так як і він була одна...[/b]
- І знов сидиш,ніде не йдеш?
Іди же десь,розвійся..
Забудься вже,його забудь..
Не мучся..
Скільки ж можна?
[b]Вона сумна,тривожна,
без вогника надії у очах[/b]
-Я покохала назавжди людину,
якій довірилась,як те мале дитя...
Я покохала ту людину назавжди,
а це встократ важливіше усього..
І це не пристрасть,не захоплення,ніяк..
А це любов,нетлінна,щира,справжня..
Я ладна була б перейти усе,
здолати все заради тебе..
З тобою буть хотіла навіки,
а ти, а ти ..
Зненавидів мене нізащо,
не зрадила тебе,не набрехала,
а ти тримаєш ненависть та зло...
А знаєш,ти,мабуть,дійсно кохала..
Так вміти треба полюбить,
щоб попри все безмежно так кохать
-Любила я,люблю, й любити буду,
людину ту ніколи не забуду...
[b]Вона дивилась у вікно,в душі ридала
й тихо промовляла:[/b]
-Я так кохала і кохатиму завжди,
завжди твоя,навік твоя...
[b]І крізь міста, і крізь міста..
Сиділи двоє..
Він..Вона..[/b]
-Навіки твій - шепоче він,
шукаючи загублене кохання...
-Завжди твоя- устами тихо промовля вона...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827066
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.02.2019
автор: Лілія Левицька