Молюсь природі, тому Земля мій храм,
Не скаржусь й усміхаюсь небесам.
Скільки людей не було б -- завжди сам.
Мій парус не підкориться вітрам.
Щодень біжу свій восьмий кілом`етр,
Усе гаразд, проте вже стопи стерті.
Її сміх гріє краще, ніж під шию светр.
Живі ніколи не боялися померти.
Знову душу виллю в усе, що написав,
Залишиться лиш кілька білих плям.
Я з кожним новим віршем не згасав.
Лечу у космос, бо Вона чекає там.
24.02.19 ©Стася
(Максим Стаськів)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826914
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2019
автор: Моряк