Людина проводить більшу частину свого життя в пошуках того самого щастя,яке ніби зовсім поряд,але треба ще трохи прикласти зусилля, буквально зробити один ривок і вхопити його руками.Але при кожному ривку це щастя залишається на тій самій відстані,ривок,ще один,а за ним ще,а те саме завітне залишається невловимим,чому так?
В який період свого життя ми це щастя випускаємо? З раннього дитинства виникає ця необхідність пошуку,ось купили автомобіль і ніби все добре,але до нього треба причіп і тоді точно буде те саме відчуття, купивши причіп ми вже хочемо щось нове і знов те щастя вислизає з наших рук.
Ось ти вже підліток і все що тобі потрібно - поцілунок від тої самої дівчини і ось ти вже його отримуєш,але вже треба чогось більшого...
Тепер ти дорослий,в тебе хороша робота,велика та стабільна зарплатня,сім'я та особиста квартира,але для щастя все одно чогось не вистачає....
І ось,вже на пенсії ти починаєш розуміти - щастя завжди було в тебе в руках,ти розумієш,але вже занадто пізно...
Тому поки не пізно,згадайте,що ваше щастя завжди поряд,воно нікуди не біжить.Будьте щасливими і не біжіть за маривом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826788
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2019
автор: Евгений Нешкумай