Наш Павло ( Ящук Павло Володимирович)

Присв’ячується    пам’яті    Павла  Володимировича  Ящука  (  11.10.1966р  –  21.07.2014р)    військовослужбовця,      захисника  України,    учасника  антитерористичної  операції  на  сході  України,  командира  взводу  24-го  батальйону  територіальної  оборони    «Айдар»,    старшого  лейтенанта.    Позивні:  «  мисливець»,      «  Паша    Московський».  Один  із    організаторів  Бердичівської  самооборони.      Загинув    21.07.2014р    в  смт.  Георгіївка  Лутугинського  району  Луганської  області    під  час  оборони  Луганського  аеропорту  від  влучення  танкового  снаряду.  




Біографія  Павла  (  диптих)  

Була  загадкова  дорога
У  нашого  з  вами  Павла,
Та  крізь  негаразди  й  тривоги
Уперто  до  цілі  вела.

Зростав  у  родині  військових,
Де  батько  і  мати,  і  брат,
Не  було  дитинство  казковим
Й  не  мали  розкішних  палат.

А  батько,  тоді  вже  -  полковник,
Порядку  навчав  малюків.
І  був  їм  найкращий  порадник  -
То  ж  слухали  діти  батьків.

Ходив  він  в  бердичівську  школу.
Так  швидко  дитинство  пройшло
Й  не  міг  він  забути  ніколи  
Про  батьківське  рідне  село.

І  там  в  Андріяшівці  рідні:
Обидві  бабусі  й  дідусь,
Були  всі  до  нього  привітні,
То  ж  вирішив  чітко:  «  вернусь».

Та  доля  була  невідома,
Свої  корективи  несла  -
Ним  вибранна  служба  військова
В  Росію  його  завела.

І  там  в  Красноярську  навчався,
У  «  Витязь»  -  підрозділ  попав,
Кмітливістю  він  відзначався
Й  подяки  за  службу  приймав.

Війну  він  і  пекло  побачив,
По  «точках»  гарячих  пройшов.  
Як  двадцять  літ  служби  відзначив  –
Наказ  про  відставку  прийшов.  

Вернувся  у  рідну  домівку  –
В  оселю  свого  дідуся.
І  там  поселитись  довіку
Схотіла  Павлова  сім’я.

Біда  сколихнула  країну
І  вийшов  весь  люд  на  Майдан
За  неньку  свою  –  Україну,
Щоб  збутися  пут  і  кайдан.

Як  кров  полилася  рікою,
Павло  не  стояв  в  стороні.
Гартований  він  був  війною
Й  спасав  добровольців  в  вогні.

А  потім  став  сам  добровольцем,  
На  Сході  в  «Айдарі»  служив,  
Вітчизні  своїй  –  оборонцем,  
Бо  нею  найбільш  дорожив.  

Під  постріли  вибухів  з  градів,
Де  кров  розмішалась  з  вогнем,
Нікого  в  бою  він  не  зрадив  –
Новим  гартувалися  днем.

Життя  у  Павла  відібрала
Зла  смерть  у  тих  грізних  боях.
І  Сотня  з  Майдану  позвала.
Він  з  ними  в  небесних  полях.

Він  є  –  патріот  України,
Відважний  і  мужній  боєць.
Він  гідний  пошани  й  віднині
Для  нас  він  усіх  за  взірець.











Наш  Павло    (диптих)

Могила  в  різнобарв’ї  квітів,
Герой  –  боєць  у  ній  лежить.
Читаю  напис  на  граніті,
Незрозуміло  той  звучить.

«  Служив  Росії,  загинув  він
 За  Україну»  -  це  життя..  
У  вирі    історичних    змін
Йому  не  має  вороття.

Не  має  вороття  й  солдату,  
Що  Україну  боронив.
Порване  тіло  -    таку  плату
Він  від  Росії  заробив.  

Зростав  Павло    звичайним  хлопцем.
Як  батько  правду  полюбив.  
Ще  при  Союзі    оборонцем
У  спецзагоні  він  служив.

«Гарячі  точки»,    спецзавдання
Виконував  Павло  не  раз.
Спецоперації,  навчання  –  
В  військовій  справі  був  він  ас.

Складна  у  військового    доля,
По  світу  їздити    прийшлось.  
Була  на  те  господня    воля  –
Служить  Росії  довелось.  

Як    служба  армійська    скінчилась,
Союз  розпався  на  той  час.  
Душа  додому  все  просилась,  
Поріг  батьків  приснивсь    не  раз.  

 Приїхав  в  рідну    Україну,
В  оселю  свого  дідуся.  
Створив  особисту  родину:
Синочок,  дружина    -    сім’я.

Хатина  біленька  й  садочок  –
Розмірене,  тихе  життя.
До  школи  вже  ходить  синочок  –
 Щасливе  його  майбуття.  

 Біда  сколихнула  країну
І  вийшов  наш  люд  на  Майдан,
Бо  хочуть  всі  бачить  Вкраїну
 В  Європі    -  це  ціль    громадян.  

Як  кров  полилася  рікою,
Павло  не  стояв  в  стороні.
Його  ж    гартували  війною.
Він  в  Київ  подався  й  собі.  

І  там  –  у  самообороні
Він  друзів  справно  всіх  навчав,  
І  вже  знаходячись  в  загоні,  
Як  міг,  життя  людське  спасав.  

В  цей  час  вже  йшла  війна  до  хати  
І  полилась    невинна    кров,  
Пішов  він  землю  захищати
І  першим  став  до  бою  знов.  

Вогонь  й  земля  під  вибух  градів
Змішались  в  мареві  війни
Та  наш  Павло  бійців  не  зрадив,
І    ним  пишалися  вони.  

Але    кістлява  чатувала
І  вирвала  в  нього  життя.  
Дружина  вдома  все  чекала,
Чекало  батька  і  дитя.  

Їм    страшна  звістка  прилетіла:
Двохсотим  батька  везли  в    дім.
Душа  сприймати  не  хотіла
І  чорні,  чорні  стали  дні…

Коли  Павла    похоронили,  
То  плакав,    плакав  білий  світ..  
Про  себе  пам'ять    залишив  він,
В  житті  країни  гідний  слід.  

Павло    –  патріот  України,
Відважний  і  мужній    боєць.
Він  гідний  пошани  й  віднині
Для  нас  він    усіх  за  взірець.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826617
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2019
автор: Ольга Калина