В моїх очах твоїх очей оранжерея, терпкого болю кольорове скло.
Чи пам’ятаєш, як крізь шибки дико сонце нас пекло?
Як вміло залишало шрами, як сяйвом люто-золотим наскрізь, через кістки і далі…
І проникало, і жадало, і манило страшні наші найпотаємніші думки.
І як промінням, мов голками, повільні руки безжально різали живе.
Скрипіла плоть під лезом жовтим, п’янким нектаром обливалося твоє
Ще тепле, може, вже нещасне тіло. І все було прекрасно. Так.
Страждання сповнилось чудес. І полум’я його лишило спадок - вічний знак.
І полум’я його…давай, гори. Ти скаженій нещадно, навіжено, без розуму шалено і до речі,
Зав`яжу ґедзі у волоссі, і міддю, хочеш бронзою впаду на плечі,
Аби лиш знак – ті шрами, я ціную і цілую кожен з них, були. Нагадували і все до крихти зберегли:
Хто ми, і ким колись давно, колись в оранжереї ми були.
Ми ж були неначе квіти, наче дуже ніжний сорт.
Ми згоріли б. І відразу, не жаліючи про щось.
Ось так легко і невинно. Я б не встигла щось сказать, ти б не встигла зауважить..все зненацька!
«все гаразд»,- шепотіли б феї зрання, сміючись до нас спросоння орхідеями із ваз.
Кришталево-чисті вази…я тону у вас бузком. Пурпуровим тим відлунням я вкраду у вас весь сон.
Весь той сон і всі химери…все було для нас лиш мить.
Мить і тисячі моментів…що ж вдалося зберегти?
А ніщо… ніщо. А що?
Ми б горіли. Ти все плачеш, я б горіла граючись. Ту пожежу заливала б цвітом дивних казочок,
Поки
Горілиць
Я б упала і красиво, і грайливо й трішки метушливо догорала б..до кінця.
Останні сутінки зими у грудях навіки сховала б.
Горілиць і в небо. І сніг на тіло прийняла б. Червоні ружі на щоках – мабуть, останній на сьогодні знак.
І шкіру, спалену промінням, ми знову одягли у пелюстки,
Забули мрії і гарячки, і правила тієї безглуздої дитячої гри.
І тут. Далеко. Тут, де небо – кольорове скло.
Де сонце пан, а ми його створіння, де я цвіла - ти в’янула,
І навпаки. Ідуть роки.
Стоїть наша оранжерея, затоплена слізьми. Вони блищать, як ми колись горіли. Але чомусь без нас, мій Самоцвіте.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826422
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.02.2019
автор: Вікторія Герасимович