Десь там. А де? – Нікому невідомо.
Бо засекречена зірками путь.
І все-таки, наперекір усьому,
Ми віримо: десь щастя роздають.
Воно подасть, нехай не голос, – шерхіт.
І спалахне. Хоча б і світлячком.
Та й це для бід усіх – удар, погром!..
Тож ми за щастям станемо у чергу?
А може, в ній уже і стоїмо?
Ждемо, коли потрібна карта ляже.
Чи тиснемо на потаємний важіль,
Аби вхопитись міцно за кермо.
Хоча б якесь. І вже не тупцювать,
А їхать можна буде в тій же черзі
(Та краще поза... Хай і нетверезі...),
Не дослухатись до чиїхсь проклять...
Щоб потім жалкувати не прийшлось,
Є сенс зайняти чергу двічі, тричі.
І розштовхати ліктями когось.
Нарешті, можна щастя і «позичить»!
Не вдаючись до ненадійних просьб...
Якби поглянути на себе зверху,
Або хоч у безпристрасне трюмо,
І стерти, може, й не одне, більмо,
Аби від хворих відректись думок...
Навіщо нам ота, за щастям, черга?
Воно достойних знайде і само.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826309
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.02.2019
автор: Ніна Багата