Я дивлюсь у вікно,
та куди ж ми йдемо,-
лише чвари кругом й колотнеча,
усе більше брехня,
повсякчасна гризня,-
непотрібна давно й недоречна...
Олігарх він багач,
не почує той плач,-
що розлився по всій Україні,
і йому не болить,
що комусь важко жить,
що неспокій у нашій родині...
Що десь плаче дитя,
а десь мати вмира...
Особисте на першому плані,
він хапа де що є,
і його все стає,-
служить все невгамовному панству...
А бідняк так живе,
що коли не помре,-
не живе вже давно, виживає,
бо роботи нема,
а якщо вона й є,
то зарплата,як кіт той наплакав...
Та вже є, те що є,
віднайти б основне,-
солідарність вже вийшла із моди,-
хто туди, хто сюди,
як шкідливі коти,
і нема почування спільноти...
То ж виходить життя,-
це одвічна борня,
а вона ж не буває легкою...
То ж не треба сидіть,
і не треба глядіть,
а боротись, постійно боротись...
Як не зробимо те,
що повинні зробить,
наші діти цього не пробачать...
Ми господарі тут,
не вкладемо свій труд,
то й онуки напевне заплачуть...
І не треба нам ждать,
в свої руки все взять,
за законами жить й працювати...
Зупинити війну,
зустріть нову весну,
не пустить олігархів до влади...
Зрозуміти всю суть,
за один гуж тягнуть,
і ніхто нам у цім не поможе,
усім разом йти в путь,
перемогу здобуть,
лише Правда усе переможе...
Ми не миші руді,
і допоки живі,-
нам не можна сидіти без діла,
будьмо ж, люди, людьми,
і все зможемо ми,
З нами Правда і Віра, й Надія!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825988
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 18.02.2019
автор: геометрія