Заржа́вів сад від нудно-вільгих днів,
Убрався в креп з печаткою скорботи.
За руку лютень наречену вів,
Щоб молодістю лютість побороти.
На пальцях йшла, немов по битім склі,
І п’я́лись криги в тіло остюками.
Пекучий болю, вгомонись, засни,-
Весна ридала краплеледівками.
Розм’якло серце в лютня наче віск:
Коли не пара — не поможуть й чари.
Хурделиці дерев спиняють тріск…
Весна про березоля потай марить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825591
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2019
автор: Valentyna_S