Колись, давно, лиш тільки нова ера засвітилась,
Зійшов на землю новий цар – Христос.
Свою «Науку про любов» повідав людям,
Послав його до нас із неба сам Господь.
Людське життя тоді не цінувалось.
Імперії стояли на страхУ, на силі та рабах.
Людину били, катували, розпинали/розривали.
Людина, розіп’ята на хресті – буденний знак.
Та серед моря сліз, розпуки і ридання,
З’явився острівець - «Наука про любов» Христа.
Тоді ще люди між собою спілкувались
За допомогою звичайного листа.
Ось Валентин, священик, жрець Науки,
Невтомно, день та ніч, писав, писав, писав.
Вітав усіх. Бажав, щоб не було розлуки,
Добра та щастя, миру і кохання, всім,
Від серця, щиро, у тих листах, бажав:
Хай ваше серце переповниться любов’ю!
Допоки, любі ви мої – усі ми ще живі!
Вінчаю на життя і не окроплюю вас кров’ю!
Єднаю ваші душі та серця вояк і трударів!
Солдати. Міць імперії. ЇЇ основа.
Походи. Різанина. Гартування на мечах.
Нема їм ані ласки, ані лагідного слова;
Отак вони живуть, їдять і сплять в боях.
Тоді, у Римі правив Імператор Клавдій (II).
Це він всім шлюбам владне «НІ!» сказав.
Гадав, що саме цим зміцНить свою державу.
Ось так, як нам відомо, він думав і вважав.
Тому-то Валентин, таємно, під покровом ночі,
Як пастир їх - освячував союзи тих вояк,
Єднав їх мрії та тіла, до пристрасті охочі.
Брав гріх на Душу і вінчав, вінчав, вінчав…
Намісник Бога на землі, наслідник Зевса,
У гнів, Клавдій Валентина ледь не розіп’яв.
В темницю кинув; але й там, його любов - воскресла!
Він полюбив. Крізь грати, валентинку їй послав.
Ось так, легенди, дивом, оживають.
Любов, як крила, силу їм дає.
В цім дивнім світі закохані літають.
Вони – щасливі! І в цьому внесок Валентина є!
14.02.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825481
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2019
автор: І. Оболонський