СЛАВЕТНІ ПОСТАТІ СВІТУ
[b][/b]До 140-річчя від Дня народження видатного етномузикознавця К.В.КВІТКИ
Сьогодні, 4 лютого 2019 р. – День народження видатного мойого односельця (за записом) Климента Васильовича Квітки, уславленого етнографа і фольклориста, збирача пісень (6000 творів), одного з фундаторів музичної етнографії, професора, чоловіка Лесі Українки.
Климент Квітка – народився 23 січня (4 лютого) 1880 у с. Хмелів на Сумщині (за іншими даними у Києві) на день Климента. Нащадок старовинної козацької родини рано лишився сиротою (батько помер від туберкульозу). Мати не могла утримувати сина, тому віддала п'ятирічного хлопця, на виховання в сім'ю київських міщан Карпових, але частенько приходила пошантажувати, влаштувати скандал, отримати гроші. Музиці Кльоня, так його ласково називали,(а Л.Ураїнка називала «Квіточка») навчався з 7 років у приватних вчителів, згодом – в училищі Київського відділення Російського музичного товариства; закінчив Київську гімназію №5 із золотою медаллю, в університеті Святого Володимира отримав освіту юриста. У 1922 р. К.В.Квітку висували на звання академіка, але він відмовився від непристойної компанії, бо тоді академіками стали більшовики Скрипник М.О. (1872-1933) і Затонський В.П. (1878-1938). (Хоча перший був активним прихильником українізації, то другий – учасник жорстокого придушення Кронштадтського повстання проти більшовицької диктатури, один із виконавців Голодомору в Україні (1932-1933 рр.) (Київська та інші області), керував демонтажем мозаїк і фресок Михайлівського Золотоверхого монастиря у 1933 р. Перший покінчив життя самогубством, другий страчений під час сталінських репресій наприкінці 1930 рр.).
Климентій Квітка знав 13 мов – дві класичні, три новоєвропейські, сім слов'янських та грузинську.
Народився 23 січня (4 лютого) 1880. Хмелів, Роменський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
СВІТЛИНА
Помер 19 вересня 1953 (73 роки). Москва, СРСР
ВІКІПЕДІЯ
Народився він дійсно 1880 року і як пишуть всі джерела у Хмелеві Роменського повіту Полтавської губернії (тепер Сумська обл.). Ясна річ що словники і енциклопедії, не кажучи вже про авторів переписують одне в одного і поширюють цю неточність? Бо насправді ж, – це не зовсім так. Але спершу трохи предісторії. На 3-му курсі навчання в КДУ ім.Т.Г.Шевченка у мене була «Теорія і практика перекладу», яку вів ерудований викладач В.Г.Іваненко (зазнав гоніння з часом, нині президент і спів-фундатор Українського університету, Вашингтон, США; друзі по ФБ). Було знайомство зі студентами групи. Почувши, що я з Хмелова, він відзразу ж запитав: А хто із відомих учених народився у вашому селі? Я дипломатично відповів, що не пригадую! – Климент Квітка! – сказав викладач. Виявляється, що В.Г.Іваненко досліджував його біографію, бував у наших краях, дійшов навіть до церковних книг (очевидно, у Полтаві). Написав і опублікував невелику статтю «Климент Квітка» у київському академічному журналі «Народна творчість та етнографія» (1970 р., кн.1, с.70-73). Мене це теж зацікавило і я також почав поступово досліджувати біографію свойого славетного земляка. Поспілкувавшися з секретарем сільради (80-і роки XX ст.), місцевим уродженцем, який віддав праці 45 років, знав фактично 4-и покоління хмелівців, я зрозумів, що Кл.Квітка народився не у Хмелові. Секретар сказав, що у Хмелові ніколи не було людей із прізвищем Квітка. Із деяких джерел мені стало відомо, що начальником Хмелівської поштової станції був Василь Квітка (батько), який одружився із Софією з х. Фастівець за Смілем, а жили вони між Хмеловом і Басівкою. Що його мати була з хутора Фастівці, що за селом Хустянка Смілівської волості. Це підтверджує і краєзнавець Феодосій Сахно у своїй книзі «Історія Смілого»: «1879 року Марія Михайлівна Фастівець, що мешкала в хуторі Фастівці Смілянської волості, виходила заміж за начальника Хмелівської поштової станції Василя Квітку, а наступного 1880 року народила сина Климента Васильовича, що в 1900 роках став чоловіком Лесі Українки».
Климент Квітка (стоїть) зі старшою сестрою та її родиною, кінець 1890-х років.
Про це ж свідчила досліднику творчості Квітки, доценту Київського університету імені Т.Г.Шевченка Володимиру Іваненку племінниця Климента Васильовича Євдокіївна Прокопівна. Донька рідної сестри Климента Параски (у заміжжі Листопад) Дуся тривалий час жила у нього в Києві, найбільше з-поміж усіх сестер родичалася і спілкувалася з ним. Вона підтвердила те, що Квітка народився у містечку Хмелів, яке на той час було великим торговим населеним пунктом Роменського повіту. За моїм архівним дослідженням, у селі було тоді близько 20-ти кустарно-ремісничих промислів, як сказали б нині: малого бізнесу. Мешканці були прихожанами двох православних церков і одної єврейської, діти різних станів навчались у земському училищі. Щонеділі влаштовувались великі базари, чотири рази на рік у Хмелові ярмаркували.
Уперше село Хмелев згадується у документах початку XVIII ст. Історична назва – Хмелов. Як доказ цьому може може служити й стаття в «Большом Энциклопедическом словаре Брокгауза и Ефрона»: «Хмелов – местечко Полтавской губернии, Роменского уезда, при реке Хмеловке, в 18 верстах от уездного города. Жителей 5377. Три ярмарки, земская школа. Кустарные промыслы (древодельные, ткацкие, металлообрабатывающие и др.) быстро развиваются. В 1885 г. кустарей насчитано 33, в 1888 г. — 260, в 1898 г. — 584.»
Нині назва села пишеться і позначається всюди як Х м ел і в.
Хмелівська волость тоді займала досить велику територію. Станом на 1885 рік складалася з 55 поселень (зокрема: Басівка, В.Бутовка, Велика Будка, Калинівка, Рогинці та інші.-В.Б.), 18 сільських громад. Населення – 13 029 осіб (6420 чоловічої статі та 6609 – жіночої), 1880 дворових господарства. Хмелів – колишнє державне та власницьке село при річці Хмелівка за 28 верст від повітового міста, 3800 осіб, 629 дворів, 2 православні церква, школа, 9 постоялих будинків, 41 вітряний млин, 4 лавки, 4 кузні, 4 маслобійних заводи, базари по неділях.
Площа
21 282 кв. км (1885 р.)
(Джерело: Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій.-Санкт Петербургъ, 1885).
Земля волості
Площа, десятин У тому числі орної, десятин
Сільських громад 11122 8195
Приватної власності 9786 5456
Казенної власності 106 —
Іншої власності 268 218
Загалом 21282 13869
Родина Квіток проживала між нинішніми Хмеловом і Басівкою. Встановив це В.Г. Іваненко, знавець біографії і творчості Климента Квітки, який у шістдесятих роках зустрічався з далеким родичем Квітки Іваном Петровичем, вивчав церковні книги та реєстр козаків Хмелівської сотні Лубенського полку. У мене теж є ці та деякі інші давні реєстри Лубенського полку, Роменської і Хмелівської сотень, але по Хмелову прізвище Квітки, як пращурів, не знаходиться. Хоча велика Хмелівська козацька сотня була з чималою територією і, можливо, козак десь там і значився...
Тобто: жила родина Квіток не у Хмелові і не у Басівці. Вдалося встановити чи не вперше, що у родині Василя і Софії Квітки було трої синів: Климентій, Федір, Матвій. Жили заможно... Між Хмеловом і Басівкою були села –
Заклимок, В.Бутовка, Гаї і Пшінчине. Усі, включаючи і Басівку, як вище зазначено, – належали Хмелівській волості. Прізвищ Квітка по Хмелову і, ніби, по Заклимку не виявлено. Виясняю наявність Квітки по В. Бутівці. Тоді. с.Велика Бутовка було великим. По селу протікав пересихаючий струмок із загаченням. Місцеві роз різняють й донині В.Бутівку (нагорі) і Малу Бутівку - унизу. Село Велика Бутівка знаходиться на правому березі р. Хмелівки, вище по течії на віддалі 2 км; далі у конотопському та хмелівському напрямках розміщено с.Заклимок, нижче за течією на віддалі 1 км як у долині, гніздиться село Басівка, на протилежному берегу – с. Червоне. Тоді с. В.Бутівка було відносно заможнім, нині там є всього декілька садиб. Церки тут не було.Село Бутівка, а тепер, насправді, хутір Бутівка. Як їхати, повернувши з траси Т-1907 Ромни-Конотоп, а точніше Хмелів-Ромни, на Басівку, цей хутір буде зліва, захований у лісах та полях. Райське місце! Я бував там тричі. Навряд чи Климент Квітка там народився, оскільки це була парафія Басівської церкви, і записати його, звісно, в одній із церков Хмелова, не могли. А сам учений писав одного разу, що він народився у Києві, у родині нащадків українських козаків (у деяких публікаціях написано про кровні зв'язки з родом відомого українського письменника Гр. Квітки-Основ'яненка, але це не відповідає свідченням самого Климента Квітки в «Автобіографії», яка зберігається в архіві Музею музичної культури ім. М. Глінки в Москві. (Може, це тому, що мати Л.Українки була проти їхнього шлюбу і називала його «якимось жебраком», але точніше, мабуть, так казали і хотіли, як кияни, Карпови, котрі усиновили хлопця).
А у тій же «Автобіографії» він уже згодом заначав, що народився у селі Хмелові. Поспілкувавшись зі старожилами В.Бутівки, зокрема Солдатенко Н.П. (Демченко дівоче)(10.02.2019) з’ясувалося, що вона не пригадує когось із таким прізвищем навіть у ті часи, коли у селі було 100 садиб (Перепис 2001 р.-В.Б.) ...
Виходить, що наймовірніше, що Кл. Квітка, може, народився у с. Пшінчине, що знаходилося вправо перед Басівкою. Його назва походить від слова Пшінька, жив такий пан і його дражнили Пшінька (може, від любительства до пшона). Село Пшінчине розташоване на правому березі річки Хмелевка, вище за течією на відстані 0.5 км розташоване село Басівка, нижче за течією 0.5 км розташоване село Великі Будки, на протилежному березі – село Заріччя. Пшіньки постраждали внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1923-1933 та 1946-1947 роках. У селі мешкало 70 осіб, а нині 9 декілька хат (на 12 лютого 2019 р.). У Басівці і у Пшінчиному були/й досі є кілька родин із прізвищем Квітки. Приміром, раніше мешкала родина Петра Федоровича і Галини Яківни Квіток (які жили спершу в с. Пшінчине) з синами Віталієм і Миколою, обоє агрономи за фахом. Нині у Басівці мешкають їхні двоюрідні Григорій Іванович Квітка і Лідія Іванівна Тютюнник (дівоче Квітка). Про них розповів мені спершу і частково екс-директор Басівської загальноосвітньої школи, мій односелець і шкільний товариш Микола Олексійович Чихар (37 років директорствував) (09.02.2019 р., телефоном) і потім екс-секретар Басівської сільради Ольга Олексіївна Петрич (телефоном, 10.02.2019 р.). Дуже важливо і цікаво, що Микола Петрович Квітка, який мешкає нині у с. Біловоди Роменського ж району (переїхав із Басівки), займається родоводом КВІТОК. І з ним, звісно, намічається з цього приводу спілкування... (Читайте далі).
За джерелами, Квітки – старий український (черкаський, слобожанський) рід козацького старшинського походження гербу Лис. Квітки з'являються в XVII столітті спершу на Полтавщині, де один з Квіток був Гадяцьким полковником, а потім переселяються в Слобідську Україну, де Квітки теж бували полковниками різних слобідських полків і пов'язали своє ім'я з облаштуванням міста Харківа. Поряд із Донцями-Захаржевськими, Куликовськими, Шидловськими склали служилу дворянську еліту місцевого значення після московської анексії. Після розформування полкового устрою Слобожанщини в 1765 році влилися в загальноімперську аристократію, давши кілька генералів і губернаторів. За легендою, викладеною славетним письменником і представником даного роду Григорієм Федоровичем Квіткою-Основ'яненком, рід Квіток один із найперших, що появився на Харківщині. Син опального московського боярина, Хлопчик-сирота Андрій, за свою красу прозваний Квіткою закохується у красиву дочку київського воєводи. Разом зі своєю обраницею він тікає на майже незаселену тоді Слобожанщину, започаткувавши новий козацький рід, який згодом внесено в VI і II частини родовідної книги Харківської, Полтавської і Херсонської губерній.
Леся Українка і Климент Квітка у Гадячі біля Успенського собору. Джерело: http://www.etoretro.ru/
Але? У деяких роменських краєзнавців є припущення, що Кл.Квітка народився навіть у с. Вощилисі. Які цьому заперечення: по-перше, Вощилиха знаходиться за Басівкою (5 км), прямо на р. Хмелівка і належала до Недригайлівської волості; по-друге, за переказами ані в описах Вощилихи, ані Басівки, ані навіть В. Будки (яка входила до Хмелівської волості), – не значиться прізвище саме Кл. Квітка. Екс-секретар Басівської сільради О.О.Петрич (30 років працювала на цій посаді) сказала (10.02.2019, по телефону), що ані у Вощилиці, ані у В.Будках, ані у В.Бутівці, ані у Бесарабці, ані у Гаях людей із прізвищами Квітка у переписі не значилося...
Я поспілкувався (11.02.2019 р., телефоном) із родичами Кл. Квітки по його братові Федору – Віталієм Петровичем Квіткою (с.Басівка). Він підтведив свою рідню з видатним музичним етнографом, зазначивши, що батько його – це Петро Федорович, а у нього батько – Федір Васильович, рідний брат Климента Васильовича. Хоча це по родоводу не зовсім так. (Їх родовід іде від Омелька Васильвича, теж брата Кл.В.Квітки). В.П.Квітка схильний думати, що, як він чув від старших Квіток, як казав його батько синам, шо наш відомий родич Климентій Васильович походить із Хмелова, а, може, народився він і на Заклимку, бо це тоді, за його словами, була одна територія.-Але більше знає,-мій брат Микола Петрович Квітка, оскільки він досліджував родовід, сказав він насамкінець. Даю вам його телефон...
Поспілкувалися плідно (11 лютого 2019 р., з 19:15 до 20:25) і М.П. Квітка сказав, що він дійсно трохи досліджував свій родовід і відомості в нього в основному від свойого батька. Жили тоді вони у с. Пшінчине, про яке вже йшлося. У Василя Квітки було троє синів: Климентій, Омелько і, здається, Федір. Якщо – це він, то Федір Висильович виїхав в Іркутськ, займався лікарською справою і у 1977 році розшукував уже звідти свою рідню, вийшов на Петра Федоровича, але спілкування продуктивного не вийшло. Можливо, через неоднознчне ставлення до Климентія Квітки або таку віддаленість та відсутність якісного зв’язку. – Мій рід, – зазначив Микола Петрович іде від Омелька Васильовича, який купив землю у Пшінчиному і тут оселився, у якого було двоє синів: Матвій (його син Пилип загинув під час ІІ Світової війни у 1941 р.) і Федір (мій дід). У Федора був син Петро, тобто мій батько.
На краю садиби Квіток у Пшінчиному, туди вниз до яру, є родинний цвинтар, де поховані Омелько, Федір, Петро та Галина Квітки.
На родову думку Миколи Петровича Квітки, його знаменитий пращур Климентій Василювич Квітка, як він сказав, 100 процентно не народився у Пшінчиному. Щодо Пшенчиному ще й таке міркування. У сусідній Басівці була церква і Пшінчине належало до її парафії, тому хрестити дитину десь в іншій парафії не було можливим.
Звісно, я не міг обійтися без думки одного з прших дослідників біографії К.В. Квітки президента Українського університету у Вашингтоні, мойого університетського викладача Володимира Григоровича Іваненка. Оскільки ми друзі у ФС, я написав йому в месенджері (12.02.19. 01:39):
Поважаний Володимире Григоровичу. Пише вам Валентин В. Бугрим із Києва. Ви у мене викладали "Теорію і практику перекладу" у КДУ і тоді я від вас дізнався про Кл.В.Квітку, який, ніби, народився у моєму селі Хмелові, як він сам написав ув "Автобіографії". Я знаю, що ви були у наших краях, досліджували біографію Кл.В.Квітки. Вивчені мною джерела засвідчують, що, ніби, у Хмелові не було Квіток. Але ви серйозно досліджували і, ніби, писали, що він народився між Хмеловом і Басівкою. То де ж народився Климентій Квітка?
Відповідь не забарилася (12.02.19.16:39):
Пане Валентине, дякую за пам‘ять і увагу! Ви запитуєте у мене про те, чим я займався півстоліття тому. Можна було б просто відадресувати Вас до моїх статей і розвідок, але Ви, мабуть, хоч якісь та читали. Тому тепер я можу сказати лише так: місце народження Квітки – одна із тих загадок, яка, очевидно, не буде підтверджена офіційними документами (Виокремлення моє.-В.Б.). Моїми джерелами були: автобіографія самого Квітки, а також свідчення його племінниці Євдокії Прокопівни Листопад (дочка сестри Квітки Параски), яка, власне, й спонукала мене зайнятися вивченням його життя і діяльності. З цією метою я їздив по Роменщині. Мені допомагав відомий там краєзнавець Феодосій Сахно. Разом з ним у Хмелеві ми надибали якогось дядька, який щось пам‘ятав про Квіток. У пошуках документального підтвердження я тоді ж передивився церковні книги відповідного періоду в Роменському архіві ЗАГС. Але нічого не знайшов. В усякому разі у мене було достатньо аргументів заперечити твердження інших джерел, що Квітка народився в Києві: Карпови усиновили його, коли йому було біля 5 років, і їм напевно просто вигідно було стверджувати про його народження саме в Києві. У моєму архіві напевно збереглися якісь записи. На жаль, плівка із фонозаписами розповідей Є. П. Листопад, які я робив 1970-1972 року, розмагнітилася. Захочете покопатися в моєму архіві – ЦДАМЛМ України, ф. 1111.
Я подякував:
Дуже дякую, пане-добродію Володимире, за ваше повідомлення. Я вивчив багато джерел, зокрема і вашу статтю у журналі "Народна творчість і етнографія" (1970 р.), вас цитує також Вікіпедія. Вашим матеріалом я завершую свою статтю "Де народився Климент КВІТКА?" До 140-ліття від Дня народження. Якщо ви не проти, я буду цитувати вас, оскільки я з вами згоден, хоча у мене є дві версії, де він народився, відкинувши аргументовано 5 курсованих серед істориків та краєзнавців припущень... З пошаною, академік Валентин В.Бугрим. Будете в Києві – давайте знати!...
Володимир ІВАНЕНКО: Цитуйте скільки завгодно, пане академік!
Цікаво, яка версія спливла у вас. Звісно, дам знати. Ви напевно в курсі, що я активно співпрацюю з М. Тимошиком. Наскільки мені відомо, ви працюєте в тому ж університеті. Тут у нас визрівають деякі ідеї щодо поглиблення співпраці... Не виключено, що ми постукаємо й до вас. (12.02.19.16:40 за Києвом.-В.Б.)
Отже: фактологія має бути історично точною, без усіляких приписувань. Тотто залишається, що Климент Квітка народився або у Заклимку, або на окраїні Хмелова, що пролягав територіально тоді дальше за нинішні межі, охоплюючи і Заклимок... Хоча є застережним твердження першого дослідника, вже згадуваного В.Г.Іваненка: місце народження Квітки – одна із тих загадок, яка, очевидно, не буде підтверджена офіційними документами. Та все ж таки найімовірніше, що Климент Васильович КВІТКА народився на окраїні Хмелова, адже його батько, який працював, як уже зазначалося, начальником Хмелівської поштової станції, логічно й записати його в церкві великого волосного козацького містечка/села Хмелова... Та й у своїй біографії Кл.В.Квітка, як уже зазначалося писав, що н а р о д и в с я в і н у селі Х м е л о в і.
Внесок К.В.Квітки в етномузичну культуру великий і новаторський. Маючи добротну музичну освіту, постійну практику, він розробив нову методику польових досліджень, теоретичні основи етномузичної соціології, зробив відкриття у сфері походження і поширення первісних звукорядів, хроматизмів (інтервальна система, в основі якої лежить півтон), ритмічних архетипів і народних музичних інструментів, написав і видав 9-ть наукових праць, заснував Кабінету народної музики, став світового рівня етномузикологом.
Аж дивно, а може й закономірно, що ніде на Роменщині та Сумщині не увічнено його пам’ять. Як би там не було, видатний український вчений Климент Квітка заслуговує пам’ятника на своїй малій батьківщині... Наступного року його 140-ліття від Дня народження...
Зображення із Вікіпедії та з відкритих джерел.
Валентин В. БУГРИМ, академік, доктор філософії, літературознавець, історик
04, 9-12 лютого 2019 р. Київ-Хмелів-Ромни-Київ
Post scriptum: Опублікувавши 04.02.19 у ФБ коротший виклад підготовленої статті, отримано декілька схвальних відгуків від Lidia Ryzhkova (Дуже цікавий матеріал. Я живу неподалік церкви, де вінчалися Леся і Климентій... Там іноді поминаю. У записках...); (Це –Вознесенська церква на Деміївці.-В.Б.);Надежда Надежда Оце так здивували! Нічого собі! Дуже цікаво! ДЯКУЮ! Інна Бессалова Дуже цікаво. Історію треба знати); Galya Galychanka (Дякую за цікавий допис, про чоловіка Лесі Українки практично нічого не знала); Любовь Матузок Дуже цікавий матеріал!Дякую!).
Post factum: Професор і письменник Віктор Жадько надіслав вельми важливий матеріал зі свойого архіву по К.В.Квітці. Віктор Жадько: Трохи додам про Квітку, щось вивчав із його біографії, занотовував. Квітка Климент Васильович навчався в Музичному училищі Київського відділення Російського музичного товариства в Києві по класу фортепіано у Л. Зетеля та Григорія Ходоровського. Закінчив 5-ту київську гімназію 1897. З 1896 збирав народні мелодії, співпрацював з ж."Київська старина", у 1902 видав збірник народних пісень. Тоді ж з'явилися наукові дослідження «Матеріали для вивчення мелодійного складу українських пісень, розташовані за системою П. Сокальського» У 1902 році закінчує Юридичний ф-тет ун-ту імені св. Володимира; у студентські роки працював деякий час концертмейстером хору університету.1907 року одружився з Ларисою Петрівною Косач;видав фотоскопічним способом двотомник «Мелодії з голосу Лесі Українки». В 1902-1905 працює в Тифліському окружному суді. 3 листопада 1917 - "товариш (заступник) генерального секретаря судових справ Української Центральної Ради". 31 березня 1918 призначений на посаду товариша (заступника) міністера юстиції УНР. У 1920-1933 працював в Академії наук Української РСР, де організував Кабінет музичної етнографії (1922), одночасно викладав у Київському вищому музично-драматичному ін-ті ім. М. Лисенка. За вісім років опублікував 40 наукових статей, досліджень, докладних рецензій, 2 збірники народних пісень. У 1933 переїхав до Москви, працював у консерваторії, де читав курс "Музика народів СРСР" (з 1933 – професор). 8 лютого 1934 року заарештований в т. зв. "Справі славістів", сфабрикованій ОДПУ й на 3 роки ув'язнений, відбував покарання у сумнозвістному концтаборі «Карлаг» ( Алма-Ата, у Казахстані). 13. 04. 1936 звільнений і поновлений на роботі в Московській консерваторії, де трудився до кінця життя на посаді професора та завідувача Кабінету народної музики. Від 1937 до 1945 і від 1949 – науковий керівник заснованого ним же Кабінету вивчення музичної творчості народів СРСР (нині Науковий центр народної музики ім. К. В. Квітки). За 17 років з особистою участю Квітки в консерваторії створено багатонаціональний фольклорний фонд із 6000 записів. У 65 років одружується вдруге, з 25-річною піаністкою Галиною Лукинічною Кащеєвою(1920-1962). Похований на Ваганьківському цвинтарі Москви (11 дільниця), що я й сфотографував.
Див. також:
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2036637326455290&set=p.2036637326455290&type=3
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825453
Рубрика: Присвячення
дата надходження 14.02.2019
автор: Зореслав Благомирів