Так сяють очі, наче щастя злива,
Й одна на двох запалена свіча.
На фото цім вони такі щасливі…
Хоч сиві скроні, молодість в очах.
Коли зірвалось з вуст чиєсь зізнання,
Коли рука торкнулася руки,
Хтось запалив між них вогонь кохання,
Мов нагороду дав на всі роки.
Їх упізнаєш між усіх так легко.
Спинись на мить… Відчуй той дивосвіт…
Як неземні, немов спинились в леті,
Щоб в очі глянути й продовжити політ.
А в тих очах – весь Всесвіт, всі епохи,
В любові скупані, мов річки плин, стрімкі,
І глиб двох душ, не змілений нітрохи,
Мов спадок дітям в плескоті віків.
Хто не хотів у цім безмежнім світі
Пізнати вічну сутність таїни?
Вони несуть в собі яскраве світло
І бережуть… Закохані вони…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825403
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.02.2019
автор: Людмила Пономаренко