Молиться, Земля на святій вервечці Господній,
за світ, який потопає у сніжний океан.
відзеркалює тьму -у зоряній безодні,
між планетами ,випромінює мов діамант.
Світиться, немов зоря у просторі космічнім ,
і обертається ,навколо сонця, тягне віз...
і шукаємо, блаженство у слові предвічнім.
там де Бог, орав плугом поле до кривавих сліз.
Випалена і потріскана у чорний вугіль,
затемнення, на місяці крушить гори, скелі.
вулкани, урагани ,землетруси все трусить,
і льодова крига змиває все у пустелю.
Віра ,дає надію зустрічати день новий,
вдихати ,на повні груди у кисень повітря.
У будень працювати... молитись у святковий,
а у нічній, темряві бачити -боже світло.
Людство, винищує святу матінку природу.
і викорінює, під корінь зелені ліси ,
розпалюють війни, отруюють чисту воду,
не ціниться, життя... зростають могили, хрести.
Повсюди є злидні, і убогість й страждання.
материнські сльози виливають душевний біль.
земля горить у вогні ,а рабів у вигнання...
і криваве сьогодення сипле на рану сіль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825371
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.02.2019
автор: Чайківчанка