Їх серця поранені любов’ю

Війна  й  кохання  –  несумісні  речі,  –
Сказав  би  той,  хто  ще  не  воював,  –
Не  для  війни  жіночі  ніжні  плечі,
А  для  кохання,  –  й  посмішку  б  сховав.
Але  в  житті  на  все  свої  закони,
А  ще  коли  і  край  свій  у  біді,
Що  в  мирний  час  не  сталося  б  ніколи,
Те  відбулось.  Чия  вина  тоді?
Вона  і  він  не  перший  день  воюють,
Обстріляні  в  бою  також  не  раз,
Солдатські  душі  все  акумулюють,
Від  ворога  боронячи  Донбас.
А  душі  молоді  ще  й  свята  просять,
Хоча  уже  й  припечені  вогнем:
Манили  його  губи  її  коси…
Ба,  долі  не  об’їдеш  і  конем.
Кохання  їх  міцнішало  щоднини,
А  часто  забувало  і  про  страх,
Коли  вони  у  розвідку  ходили,
А  чи  від  мін  ховались  у  ровах.
Пили  вони  короткі  миті  щастя
І  мріяли  про  інший  –  мирний  час:
Чи  то  кохання  стрілося  невчасно,
Адже  мечем  розкраяний  Донбас?
Як  опускала  ніч  свої  долоні
На  землю,  де  біді  немає  меж,
Закохані  боялися  полону
Й  розлуки  теж  боялися  не  менш.
Димить  Донбас,  не  раз  умитий  кров’ю,
Та  їхньої  немає  в  тім  вини,
Що  їх  серця  поранені  любов’ю
Й  волосся  в  перших  пасмах  сивини.
5.02.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825330
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.02.2019
автор: Ганна Верес