Йду в даль не озираючись навкруг,
Знов під ногам кілька білих смуг.
Болить печальне серце, їсть недуг,
Бо знаю, що для неї просто друг.
Знайти б причину залишатись тут,
Коли навколо тільки сірий бруд.
Життя лиш хоче світ загнати в кут.
Загублюсь у збіговиську споруд.
Потону, де не буде перехожих,
Однакових і чимось схожих.
Не буде їхніх поглядів ворожих,
Творінь оцих "чудових", Божих.
Кудись із поїздом помчусь,
Ти не шукай, не повернусь,
Сонно об скло собі зіпрусь,
Востаннє гірко усміхнусь.
Йду в даль не озираючись навкруг,
Бо знаю, що для неї просто друг.
13.02.19 © Стася
(Максим Стаськів)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825307
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.02.2019
автор: Моряк