Затужу, замовкну, заридаю,
Й обличчя моє зблідне наче віск,
Всі струни обірвалися й не грають
Там де Небесній Сотні обеліск.
А сірий брук холодний дощ полоще,
Отак в плачу минають скорбні дні.
Та ніяк не змити кров на площах,
Ніяк її не випалять вогні.
І вітер не візьме її на крила,
Червону біль оту, червоне зло.
Терпи серденьку хоч терпіть несила,
Терпи серденьку раз таке було.
Терпи серденьку поки все минеться,
І гніве мій терпи і жалю мій.
Терпи, терпець допоки не урветься,
Терпи, лише сміятися не смій.
Парище.
2019р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823083
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.01.2019
автор: Мартинюк Надвірнянський