Грає вітер на сопілці

Грає  вітер  на  сопілці,  на  очеретині,
Сипле  з  хмари  сніг  пухнастий,  стелить  по  долині.
Убирає  в  бісер  клени  й  зелені  ялини,
Намітає  кучугури,  всміхнувся  калині.

Але  посмішка  лукава,  з  холодом,  морозом,
Тонкі  віти  зледеніли,  сонце  ж  котить  возом.
Стиха,  нехотя  по  небі,  пливе  горизонтом,
Гойвороння  розкричалось,  наступає  фронтом.

То  летить  в  одну  лінійку,  то  в  ламанім  строї,
Дятел  дзьобиком  стукоче,  він  при  своїй  зброї.
Добру  справу  учиняє,  як  усі  герої,
Щоб  дерева  були  гожі,  в  стужу,  на  постої.  

І  мала  синичка  скаче  хоробро  подвір’ям,
Аби  у  серці  горобці  не  знали  зневір’я.
Щоби  зиму  пережити,  геть,  на  зло  повір’ям,
Що  залежить  завтра  конче,  яке  надвечір’я.  

28.01.19

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823079
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2019
автор: Валентина Ланевич