Я білих ягничок зріла
не раз і не два, дарма,
що вовна у них не біла
була.
Я виділа, як за ними
йшли назирці чорні дні,
вони ж не журились ними,
ні-ні.
Вони собі паслись тихо,
дивилися в далину,
де бавило пісню лихо
сумну.
Де вовчі голодні зграї
жадали роздерти їх
ягнички втішались раєм
доріг.
Та щиро дивились в очі
і демонам, і святим
проз дощ і туман, проз ночі
і дим.
І вовна їх довга-довга
біліла весь час, весь час,
де видно не було й Бога
не раз.
Де навіть старі мольфари
згорали серед вогнів,
ягнички минали чвари
і гнів.
Вони собі паслись біло
де стежечка приведе,
не стрітивши озвірілих
ніде.
І я їх, біленьких, зріла
направду не раз, не два.
Хоч вовна на них й не біла
була.
14.01.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821606
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2019
автор: Леся Геник