Чому розгубленою часто видається та,
Що має у природі владу безперечну?
І за віки - єдина зброя проти неї … теплота,
Захопленість і боротьба тривають безкінечно.
Вона ж сузір’ями пронизливо погляне в вікна ,
І ефемерні діаманти кине нам під ноги -
Жертовно-білим закривати бруд так звикла,
І наставляти нас на путь , уперто замітаючи дороги…
Її печаль від того, що піде непізнананою знов…
В своїй небажаності оповита сумом,
Крихка, тендітна, досконала – як любов,
Віддасть свою красу в весняний трунок.
© Олена Зінченко 16.01.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821593
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 16.01.2019
автор: Zinthenko Olena