Розмова з часом

В  лабіринті  років,  підкрадаючись  тихо,
з  різних  гострих  боків  Час  розшукує  вихід.
Відкладаю  всі  справи,  одягаю  пальто.
І,  знайшовши,  питаю:  "Чуєш,  Час,  а  ти  хто?"

"Бачиш  вежу  величну,  з  тротуару  авто?
Ті  існують  фізично,  Я  ж  бо  просто  Ніхто.
Я  лиш  те,  що  здалося  чи  момент,  який  буде.
Сивина  між  волоссям  і  наповнені  груди.

Недочитана  книга,  незакрите  віконце.
Я  довічна  інтрига,  чи  зійде  завтра  сонце.
Я  у  димній  завісі  покуйовджених  хмар,
і  багаття  у  лісі,  і  нестримний  пожар.

Я  трава  під  снігами,  під  дощем  згнила  дошка,
на  руках  тата  шрами,  на  чолі  в  мами  зморшка.
Я  стежина  додому  і  земля  під  ковилою.
Я  печаль  невідома,  Я  сльоза  над  могилою.

Стукіт  грудок  по  гробу,  побічна  дія  браку.
Я  чиясь  марна  спроба  не  померти  від  раку.
Я  наповнена  склянка.  Й  на  війні  під  прицілом
лиш  дурна  обіця́нка  повернутися  цілим.

Темна  чорна  хустина  попри  мамину  згоду.
Я  раптова  гостина  по  дорозі  в  негоду.
Я  у  барві  фіалки,  напрацьованих  плечах
та  в  покинутій  змалку  зсиротілій  малечі.

Я  нестримане  слово,  зледеніння  Говерли,
я  кохання  раптове  і  любов,  що  померла.
Я  розливи  Дунаю,  заметіль  в  атмосферах.
Тінь  ацтеків  і  майя  та  абетка  в  печерах.

Я  сторінка  історії,  й  за  сюжетом  і  змістом
лиш  епоха  на  обрії.  Я  зруйноване  місто.
Я  натхнення  у  віршах,  сміх  дітей  в  шапіто.
Хоч,  напевне,  між  іншим,  Я  таки  той  Ніхто".

Перебити  не  сміла,
й  по  дорозі  додому
я  одне  зрозуміла:
"Не  Ніхто,  Час  у  всьому".
























































адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821094
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.01.2019
автор: Віталія Грицак