́
Роки стирають пам’ять, та буває,
Вона воскресне якось навмання
І про минуле раптом нагадає,
Чи то під ранок, може серед дня.
І розворушить душу занімілу,
Заграє кров, повернеться весна,
Теплом тривожним пробіжить по тілу,
Звучати буде знов життя струна.
Перед очима радощі і сльози,
Блакитне небо, пізній листопад,
А то похмурі дні, чи літні грози,
Весняне листя, тихий зорепад.
Згадаються весняні теплі ночі,
Усмішка ніжна на її вустах
І біле тіло пружне, ще дівоче
Долоні теплі у моїх руках.
Ще поцілунки чисті мов краплина
Їх не забути, пам’ять не дає,
Кладе на плечі віти горобина,
З минулого все разом постає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820214
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.01.2019
автор: Віктор Гала