Мені не все одно

Поміж  полів  у  дивнім  буйноквітті
Лежить  напівживе  моє  село,
А  понад  ним  нависло  лихоліття…
Таке  лише  під  мор  страшний  було…

А  ще  ж  недавно  –  сад  при  кожній  хаті
І  аж  до  ранку  щебет  солов’їв.
Ні,  не  були  двори  тоді  багаті,
Та  хати,  мов  гриби,  росли  нові.
Проснеться,  було,  ранок  в  синьоросах,
А  навкруги  –  нові  уже  пісні:
То  з  травами  стальні  змагались  коси,
Покоси  навертаючи  рясні.
Почується  дійничок  дзенькіт,  відер,
Й  мелодія  доїльна  молока…
Ще,  склавши  крила,  у  ярку  спав  вітер,
Поки  пастух  зі  скотом  не  злякав.
Не  сонце  –  півень  селянина  будить,
Вечірні  плани  проганяють  сни…
Мов  мурашки,  у  клопотах  і  люди,
Хоч  їли  борщик  з  горщика  пісний.

Далеко  роки  ті  вже  відлетіли,
Нап’явши  вільні  крила  й  дітворі,
Хатини  теж  давно  осиротіли,
Стежки  заспоришились  до  дворів.
Коли  ж  розгубить  вечір  перші  зорі,
Лиш  де-не-де  засвітиться  й  вікно…
Хто  винен  в  цім?  Реформи  непрозорі?
Чи  ми  самі?  Мені  не  все  одно.
1.01.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820050
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.01.2019
автор: Ганна Верес