Стигли сльози, німіли руки,
Завмирала душа від муки,
Гасли зорі, чорніло небо:
-Де ж ти, синку, пішов?.. Не треба.
Рушниками стелились зерна,
Йшли матусі - вінчалась скверна,
Світ горів, залишалось терня -
У свічках тишина вечірня.
Сивина - в ній лиш крик до неба:
-Скільки, кате, тобі ще треба?
Крові сина, могил та зрубів?
Божевілля людського, згубів?
Все минуло - десь відлетіло,
Тільки пам`ять - холодне тіло,
Тільки спогад - сумний цілунок
І рушник, і лик сина в дарунок.
Все зосталось між «до» і «після»
І лунає сумною пісня,
Стигнуть сльози, німіють руки,
Завмирає душа від муки...
(С) Леся Утриско
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818963
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.12.2018
автор: Леся Утриско