[i] Що ти робитимеш в четвер,
якщо помреш у середу?
Петро Мамонов[/i]
Я знаю, що робитиму в четвер,
Якщо помру у середу, в деталях.
Хоч як би, хоч коли б я тут помер,
Я точно знаю, ким я буду далі —
Тим, ким я як душа вже вічно є
Там, де все так, як я люблю і хочу,
Природне вічне діло де моє.
Ми — душі. Всі ми — вічний Божий почет.
Цей світ — лікарня для душевнохворих.
І доки ми не видужаєм тут,
Ми тут народжуємось. І як скоро
Звільняємось ми від хвороби пут,
Відразу ми виходимо на волю
І, живучи своє життя останнє
В цій неприродній для душі юдолі,
Вже маємо свободне існування.
І світ свободи, наш одвічний дім,
Нам відкриває двері та впускає
В свою реальність. І себе ми з ним
Природно ототожнюєм, єднаєм.
Ми стаємо не часткою лікарні,
А часткою того, ми вічно де
Були і будем, де ніщо не марне,
Де надтекуче все життя іде.
Ця надтекучість створена любов'ю.
Де егоїзм відсутній, там тертя
Нема. І це душевним є здоров'ям,
Здоровим, вічно радісним життям,
Де в нас є місце вічне і природне,
Де вічні ми стосунки з Богом маєм,
Де вічні в нас стосунки одне з одним,
Де не старієм ми і не вмираєм.
[i]22.12.2018, Київ[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818562
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2018
автор: Петро Рух