Дві душі по білому снігу
Дві стежинки, дві пари ніг.
Важко йти, але більшу втіху
Нам придумать Господь не міг.
Коли падала, дзвінко сміявся,
Було смішно й мені самій,
Як у білім снігу ти валявся
Під мелодію віхол-завій.
А як важко, і йти вже не сила,
Коли ноги тонули і дна
Не дістать – віддала свої крила,
Білосніжні свої два крила.
Коли втома мене поборола,
Тут залишусь, навіки засну.
Ти не довго дивився довкола –
Взяв на руки й поніс у весну.
Так життя ми по білому снігу –
Проживемо з тобою обох.
Два сліди, від ходи чи від бігу,
Та одна стежка в полі на двох.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818489
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.12.2018
автор: Волинянка