[i][b]Кристально-білий паводок дібров,
Річок замерзлих срібне задзеркалля,
Холодні миті, з́и́ми і любов
На гранні чи в процесі замерзання.
З коротким йменням "чорної вдови"
У білих зим випрошую кохання,
Хоча у серці... в серці - тільки Ви,
Та я у Вас не перша й не остання.
Мій досі рідний, чийсь уже Адам,
З повагою до Вас, забута Єва,
Чому пішли по іншим Ви рукам
І гордо звете іншу - "королева"?
Міцна рука торкає її стан
Й, здається, що в такі надривні миті,
Ховає сльози в інеї каштан,
На довгих й шумних вулицях столиці.
А та життєва й сніжна круговерть
Геть відбира наснагу далі жити,
Бо ця розлука, як маленька смерть,
Без права поцілунком воскресити.[/b][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818412
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.12.2018
автор: Лілея1