Полину в весни

В  сонній  темряві,  непрозорій,
Нічка  пестила  світлозорі,
Думи  ніжила  теж  рясні,
Що  приходили  і  у  сні.
Я  життя  свого  перевесла
Розв’яжу  і  полину  в  весни,
Де  принишкли  й  мої  роки,
Що  з  ромашок  вдягли  вінки.

Ой,  ви  думи-пташки  крилаті,
Понесіть  до  тієї  хати,
Що  сховалась  під  явори.
Ллється  сяєво  ізгори.
Там  матуся  жила  і  тато,
Й  ми,  маленькі,  обоє  з  братом,
У  вишневих  літали  снах.
А  навколо  цвіла  весна…

Ой,  ти  ніченько  зореока,
Не  лічи  моїх  диво-років,
В  сиві  спогади  загорни…
Порадіють  нехай  вони.
І  яснітимуть  щастям  очі
В  сонній  темряві  серед  ночі.
Серце  стукатиме  частіш…
Душу,  нічко,  мені  утіш!
2.09.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818219
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.12.2018
автор: Ганна Верес