Жаль, що старенькі, як діти стають,
Мріють, щоб старість не завадила путь.
Жити, творити та радість нести,
Молодь змогла дійти до мети.
Хіба старенькім багато ще треба,
Життя стареньких близьке до неба.
Життєва стежка — це спогадів суть.
Трішки поваги, що люди дають.
Комп'ютер, айфон, електронні газети,
В стрімкому прогресі потрібно їм жити.
А діти й онуки прогрес поважають.
Уважити стареньких вони забувають.
Старенькі в житті як осінній листок,
Ніби потрібен, який з нього прок.
В творче життя вони в космос сягнули.
Волають, щоб їх в путі не забули.
Життєва свіча так швидко згорає,
Оглянувся, як старість вже дбає.
Людина повинна про це пам'ятати:
Поважати старих, як себе поважати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818214
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.12.2018
автор: Сокол