Лис Микита попрощався з напарником, почекав доки той зникне з очей і пішов до машини, що стояла на протилежному боці вулиці. Нічні ліхтарі не освітлювали ту ділянку вулиці, ще й машина була чорна, дорога. Лис ще раз роззирнувся по сторонах і сів всередину.
На задньому сидінні сидів лисий, пузатий чоловік з звуженими очима і тонкими чорними вусиками. Він щось тихо насвистував.
- Здоров, Соловей. — привітався Микита.
- Привіт Лис. — тихо сказав той. — Аня, поїхали.
Микита трохи нервував в присутності Солов'я Розбійника, але виду не подавав. Аня, одна з лісових мавок, мовчки кивнула і натиснула на газ. Машина плавно рушила з місця.
- Давно ми не бачились. — Тихо сказав Соловей Розбійник. – Чого не заходиш?
- Стажуюсь в казковій поліції, не маю часу. Чого тобі?
- Судячи по рейтингах Язикатої Хвеськи, Кощій переганяє мене на виборах.
- Який жаль. — Лис знав, що в цій ситуації сказав би Котигорошко, не ховаючи сарказму.
- Ще століття такої бездіяльності? — Перепитав Соловей. — Він нагрів руки на всіх нас.
- Де гарантія, що ти не будеш гіршим за нього?
Соловей промовчав. Він хитро глянув на Лиса, а тоді засвистів. Машина швидко загальмувала, скло позаду Лиса тріснуло, двері відчинились. Свист Солов'я перетворювався на вітер, що тиснув в груди Лиса. Мить, і Микиту, немов смерчем викинуло з машини. Лис боляче вдарився об асфальт.
- Я з тобою не ігри грати прийшов. — Прогарчав Соловей Розбійник. Микита глянув на свої руки, що почали покриватись рудою шерстю. Ні, не зараз, сказав він собі.
- Ви прослідкуєте за Кощієм, зловите його за прийомом наркотиків в баби Яги і запроторите за грати. А я стану мером. Я повідомлю, коли варто буде туди зайти.
- Позбудешся єдиного конкурента нашими руками?
- Твоїми. Ти ж не хочеш, щоб постраждав твій друг Горинич, або Котигорошко?
- Думаю вони зможуть постояти самі за себе.
- Не коли я пришлю по них Кобилячу Голову.
Лис Микита збліднув. Кобиляча Голова знову в Тридесятому? Коли його випустили?
Спитати Микита не встиг. Двері закрились і автомобіль зрушив з місця, обдавши його хмарою пилу.
Лис дістав з кишені чудо дзеркало.
- Дзеркало-дзеркало скажи та Василису Прекрасну набери…
***
Котигорошко повернув ключ, відкрив двері і зайшов додому. Дім, милий дім — пробурмотів собі під ніс. На кухні горіло світло.
біля відчиненого вікна стояла низенька, маленька дівчина і курила. Довге чорне волосся спадало їй на струнку талію. На ній була лише довга чорна футболка, що відкривала йому її красиві спокусливі ноги.
- Привіт, кохана. — Привітався той.
- Я ж просила тебе не лізти в бійку. — Вона викинула недопалок в вікно і повернулась до нього. — Горинич тепер в депресії...
Котигорошко пропустив її слова повз вуха. Катя, або Кривенька Качечка мала гарні сірі очі і по-своєму красиве лице з маленьким стиснутими губками. Катя була зла.
- Ти мене взагалі не слухаєш?!
- Ну, Кать, не починай...
- Глянь на своє лице! Ще й поліз до Іллі Муромця!
- Каченятко...
- Не називай мене так! — Крикнула дівчина.
На кухні спалахнуло світло, Котигорошко закрився рукою. Катя зникла. На її місці тепер крякала качка. Таке траплялось, коли його дівчина злилась. Тепер не буде говорити тиждень зі мною, — спохмурнів Котигорошко.
З персонажами, таке траплялось. Хто перейшов з казкового світу, будучи не людиною могли перетворюватись на тих, ким були в казках. Правда вони рідко це контролювали. Достатньо було розізлити чи налякати їх і все. Так і з Катею: злість, чи ревність (а ревнощів їй не бракувало) і ось вже на підлозі в кухні крякає качка, ще й намагається вкусити Котигорошка.
- Перестань! — Котигорошко схопився за ногу від укусу. Суботній вечір зіпсувався ще більше.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818113
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.12.2018
автор: Тост