В час, коли «ссуть двох корівок» телята і вівці,
й друзі – не друзі: дволика ходяча омана,
всі, кому дійсно ще віриш – це власні вірші,
всі, кому дійсно потрібен ти – тато й мама.
Тиснуть в метро зусібіч плечі, черева й гузна.
Як і тобі, їм від світу цього щось – та й треба.
В час, коли чи не ввесь світ у болоті загрузне,
все, що на тве́рді триматиме – власне кредо.
Як би за правду не гризли тебе й не терзали,
як би дошкульно не жалили в серце, мов оси,
все ж, є криївки й такі, як і ти, партизани
в світі, яким сновигають «скляні хмарочоси».
В світі, де всім на усіх, як то кажуть, «до фені».
В тебе ж єдине що – ґрунт під ногами, і тим ти
дужий, аби знов із праху оперився фенікс.
В крилах – і мова, й природа, й пісні, і хатинки...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817669
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.12.2018
автор: Олександр Обрій