Ригор Барадулін, Полинові сонети: Сонет 23

Я  сам  від  себе  стиха  відстаю,
Помалу  сам  собі  смішним  роблюся.
Та  від  сласної  думки  у  спокусі,
Немов  долівка  мерзла,  обтаю.

Не  здожену  вже  юний  гурт  в  гаю.
Сам  за  собою  гнатись  не  беруся,
І  в  заздрості  густій,  мов  у  задусі,
Гамую  нерозбірливість  свою.

Як  той  годинник,  відстаю  від  віку.
Зробився  сам  для  себе  я  чужим.
Мій  страх  новий  тремтить,  як  лист  осики.

Мою  жагу  світанки  сірі  мають.
Я  вже  тепер,  як  безпритульний  дим,
Перед  яким  всі  двері  зачиняють.

Рыгор  Барадулін
Палыновыя  санеты:  Санет  23

І  ад  сябе  паціху  адстаю,
Памалу  смешным  сам  сабе  раблюся.
Ды  ад  скаромнай  подумкі  ў  спакусе
Яшчэ,  як  дол  настылы,  адтаю.

Мне  маладую  не  дагнаць  рую.
З  самым  сабой  сагнацца  не  бяруся,
І  з  зайздрасцю  пулятай  не  ў  хаўрусе
Таймую  неразборлівасць  сваю.

Я  адстаю,  як  адстае  гадзіннік.
Мне  цяжка  быць  самым  сабой,  былым.
Мой  новы  страх  дрыжыць,  як  той  асіннік.

Жарсць  сватае  маю  світанак  шэры.
Я  ўжо  цяпер,  як  беспрытульны  дым,
Перад  якім  пазачынялі  дзверы.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817206
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 12.12.2018
автор: Валерій Яковчук