Я бачив кінець бентежної краси квітки,
Був свідком того, як гине кольорова комаха,
Дивився останній політ швидкокрилого птаха,
Чи звіра в неволі, котрому чужою стала клітка.
Чудова згаряє зоря - на небі лишається мітка,
Стікає дощем час невдалого дня сіромахи,
Вмирає у блискавках грім, що будить страхи,
Далеко не все всотує в себе вічності сітка.
Прямує зі смертного одра за життя лінію,
Окремо красива, багата, ще не стара людина,
Лишивши по собі суму і болю холодність інію.
Смерть зазіхає на нас ще в материній утробі.
Не звикнуся, що розтану льодиною синьою,
Не збагну, що зі мно косою подібне зробить.
4 січня 2000 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816574
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 06.12.2018
автор: Володимир Кепич