AMORтизація

Якось  другові  моєму  валет  за  даму  зайшов,
Коли  він  на  білборді  прочитав
«Шукаєш  жіночий  ідеал?  Тоді  бігом  у  цахал!»
Набравшись  духу,  готуватись  заповзявся  Жека.
Неждано-негадано  телефонує,
Попереджає  мене  і  багІру:  [i]проводжайте!
Без  мене  вам  гірчитиме[/i],  вигадує  собі.

А  ми  з  Багірою  посиденьки  справляємо:
Витіваємо  пародії  для  великої-великої  сцени,
На  яку  вийти  б  не  осмілились  нізащо,  бо  це
Для  дівчат  пристойних  безчестя,  стидовище,  бошет  останній.
Ми  радше  юшкою  вмиємось,
Ніж  будемо  соромити  свої
І  без  того  безсоромні  сім‘ї.

І  ми  примчали  в  жовтих  сукенках,
Сфабрикували  сльози  для  годиться,
І  бажали  Жеці  гідно  пройти  курс  молодого  бійця,
У  пошуково-рятівній  службі  стати  командиром,
І  берета  не  губити,  коли  носитиме  під  погоном.
«Вам  видадуть  шпильки,  заколиш  собі»,  мудрує  Багіра,
Бо  в  неї  брат  зі  званням  равнагадмішне.
Хто-зна,  що  це  таке,  та  пузань  щоразу
Коли  бачить  мене,  хоче  підсадити.
«Його  цербер  і  то  людяніший»,  підмітив  Жека.

А  ми  й  далі  бажали  йому  бегацехá  і  всього  потроху.
Подарували  б  йому  губну  гармоніку,  як  бачили  в  кіно:
Гармоніку  зобов‘язаний  мати  кожен  амурний  боєць.
Та  він  заявив:  «У  того  самого  фріца-єфрейтора  теж  була!»
«І  в  прадіда  мого  карамельного!»,  я  обурилась.
Та  він  стверджує,  що  мій  прадід  —  шмук  і  тухас  лекер,
І  гармоніка  доказом  тому.
Ой,  дати  б  по  писку  за  такі  слова!  Та  сьогодні  зась,
Ми  проводжаємо  його  в  [s]останню...[/s]  цахал.

І  він,  тамуючи  хвилювання,  як  справжній  репатріант,
Зачав  лаяти  все  і  всіх,  бо  в  країні  цій
При  нагоді  і  без  неї  лаятись  бажано.
Ти  неконкурентноспроможний,  якщо  не  лаєшся.
Ніхто  руки  тобі  не  подасть,  якщо  ти,  впавши,  не  лаєшся,
Бо,  значить,  не  болить.
Полежи,  отже,  і  подумай,  якої  помилки  допустився.
[i]Побували  у  гостях,  і  вам  не  сподобалось?
Тоді  виречіть  на  виході  з  будинку:  бодай  би  ти  згорів!
Не  стримуйтесь  в  досаді:  бодай  би  ти  згорів  ще  торік![/i]

Наостанок  Жека  освідчився,  що  обрав  би  одну  з  нас,
Якби  ми  не  були  розквітчані,
Бо  йому  конче  партію  фіалок  подавай.
«Ну  то  чухай  у  свій  цахал,  і  бодай  би  тобі
Попалась  не  Мар‘яна  чи  Фейга-Шейна,
А  квітчаста  крокодила-гена!»,  закляли  ми  його
На  ідиші,  як  лише  найближчим  можна.

І  стали  за  рогом,  спостерігаючи,  як  він
До  призовного  пункту  прямує  врочисто.
Та  сталось  не  так  як  гадалось.
Ще  кілька  сходинок  зосталось  до  бейт  гаялю,
Аж  ось  налетіли  Жекині  дядьки  й  брати,  взяли  під  руки,  і  понесли.
«Ти  тільки  не  пручайся,  а  там  якось  виберешся»,
Гукнула  йому  Багіра
Так,  що  крім  мене  ніхто  не  почув.

[i]Довело  до  бейт  гаялю  небесне  провидіння,
До  шоршерет  гаялю  не  пустило.
Носи  хіба  що  уві  сні  торбу  хакі,
Жіночий  ідеал  на  землю  спусти.[/i]

«Випускник  єшиви,  з  порядної  сім‘ї,  з  роду  Давида!
Що  ти  надумав  собі?!»,  відчитує  його  рідня.
А  вони  всі  на  одне  лице,
І  міміка  одна  —  "кірпіч",  як  каже  моя  мама.
Мамо,  мамо,  говори  по-людськи!
"Я  й  по-людськи,  по-радянськи!
І  Лукоморье  зараз  розкажу!"

Тож  поволокли  потомка  Давида  під  домашній  арешт.
А  нас  не  підпускали,
Бо  ми  —  сарахмани  і  зле  начало.
А  як  випурхнув  на  волю,  купили  йому  нове  пальто.
"У  мене  таке  вже  є!",  козириться  Жека.
Ну-ну,  дурнику,  пальто  їсти  не  просить!  Хай  буде!
А  до  війська  все  одно  б  не  взяли,
І    Буцефала  б  не  дали.
“Віковий  бар‘єр,  друже”,  підсумовує  Багіра.
Зате  обновка  нівроку.




адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816523
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 06.12.2018
автор: Гагарка безкрила