Синіє виноград – неначе водоспад,
У бризках листя, в сонячнім натхненні.
Пасльоном диким струменить,
Неначе чорний град,
Дереться на горіх без статусу й імення.
Солодкі ягоди без міри і ваги,
Немов пташиний щебіт на відльоті,
Лоза струною ось-ось задзвенить,
Неначе тіло від напруження і поту.
Підтримує лозу гіллям горіх
Дикунку гарну, сироту без роду,
Хоч виноград важкий йому на груди ліг –
Гнучка лоза дарує насолоду.
Вже осінь чистим віддихом заполонила сад.
Шпаки об’їли виноградні грона.
Поволеньки затих горіховий набат,
Лоза вкриває поріділим листям тіло голе.
Картатим пледом лист на землю ліг,
Вже айва золоті плоди скидає…
А там, у видолинку, зачарований горіх
В обіймах виноградної лози весни чекає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816460
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2018
автор: Лариса Чорноус