Даремно кажуть, нiби
собака кiшцi - ворог.
Вони дружити вмiють -
доведено не раз.
А люди? Як же люди?
Час бити нам на сполох! -
Не вмiємо ми жити
без болю та образ.
Багато в людях стало
звiрячої натури:
болючіше вкусити,
мовляв суворий час.
I з кожним днем все бiльше
занепад у культурi:
впадаємо в дикунство,
немов у людях сказ.
Не вiрите? Дивiться,
як брат iде на брата,
як з пiною у рота
облаюють чужих.
Вже дружби не iснує,
довiра - розiп'ята,
хто слабший чи iнакший -
тому дамо "пiд дих".
Роздiленi на касти,
на клани, на країни,
на нацiї, на раси -
ведеться так давно.
Здається, що онукам
залишемо руїни:
iде вiйна - це дiйснiсть,
це зовсiм не кiно...
З котом собака дружить -
i зовсiм це не диво.
I звiри не вбивають
в природi просто так.
А нам у мирi жити -
це людству невластиво.
Якийсь в програмi вiрус,
бо щось з людьми не так.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816296
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.12.2018
автор: Денисова Елена