Основи поетики. Байка.

Байки  -  це  короткі  оповідання  повчального  змісту,  на  початку,  або  ж  в  кінці  котрих  має  бути  сформульований  висновок  чи  головна  повчальна  думка  –  мораль.  Байка  має  здавна  сформовану  (ще  від  прозових  «притч»  легендарного  давньогрецького  байкаря  Езопа  —  6  ст.  до  н.  е.)  структуру,  традиційне  коло  образів,  мотивів,  сюжетів.  Езопівською  мовою  інколи  називають  підтекст  художнього  твору.  

У  глибині  віків  бере  свій  початок  байка.  Як  і  міф,  вона  була  однією  з  перших  форм  художнього  мислення.  
Кожну  байку  можна  розпізнати  за  кількома  її  яскравими  особливостями.  Окрім  моралі,  котра  є  сигнальним  маячком  будь-якої  байки,  не  менш  важливою  та  впізнаваною  її  особливістю  є  алегорія.  Тобто,    зображення  одних  предметів  та  явищ  через  інші.  Саме  завдяки  цьому  пересічними    персонажами  у  байках  виступають  тварини,  рослини  та  речі,  через  яких  байка,  наче  зі  сторони,  показує  нам  нас  -  людей.  Але  й  самі  люди  зрідка  також  можуть  бути  персонажами  байки  -  однак  лише  тоді,  коли  їхні  образи  виступають  символами  тих  чи  інших  людських  рис.
Окрім  цього,  байку  неможливо  уявити  без  комізму  та  сатири  —  її  невід'ємних  супутників.  

Відомими  авторами  байок  є  Езоп,  Жан  Лафонтен,  Іван  Крилов.  Крім  античних  джерел,  байка  зазнала  впливу  індійської  «Панчататри».
Байковий  жанр  має  давню  й  багату  традицію  у  світовій  і,  зокрема,  українській  літературі.  Байки  бувають  віршовані  та  невіршовані.  Зразки  байок  зустрічаються  в  шкільних  риториках  М.  Довгалевського,  Ф.  Прокоповича,  Г.  Кониського.  Байки  використовували  у  своїх  «казаннях»  І.  Галятовський  та  А.  Радивиловський.  Нову  літературну  байку  в  Україні  започаткував  Григорій  Сковорода  «Баснями  харьковскіми»  (1753—1785).  
У  перші  десятиліття  19  ст.  П.  Гулак-Артемовський,  Л.  Боровиковський  та  Є.  Гребінка  збагатили  жанр  байки  структурно  й  тематично,  наповнили  новими  життєвими  реаліями,  народним  колоритом.  

Розквіт  жанру  в  українській  літературі  пов'язують  з  іменем  Леоніда  Глібова.  До  байки  також  зверталися  Іван  Франко,  Борис  Грінченко.  
У  20  столітті  байки  писали  Василь  Блакитний,  Сергій  Пилипенко,  Микита  Годованець,  Анатолій  Косматенко,  Павло  Глазовий  та  ін.  
Байка  нині  зазнає  певної  еволюції.  Крім  сюжетних  байок,  з'являються  байки-приповідки  («ліліпути»),  а  також  байки-епіграми,  байки-жарти,  байки-пародії  тощо.  

Цікавий,  Мовчуна  зустрівши  раз,  спитав:
"Від  чого  голосний  так  дзвін  той  на  дзвіниці?"
"Від  того,  що  (коли  не  втнеш  сеї  дурниці)
Всередині,  як  ти,  порожній  він",-  сказав.

(байка-приказка  П.Гулака-Артемовського  «Цікавий  і  мовчун»)

Сім  суток  по  воду  ходив  до  ставу  Рак.
На  восьмий  день  так-сяк
Її  він  доволік  до  хати,
Ще  трохи  відпочив,  та  й  ну  перетягати
Через  поріг...  Клешнею  зачепивсь,
А  кухлик  нахиливсь,
І  розлилась  вода,  —  пропали  всі  клопоти!..
«Нема  добра  із  скорої  роботи!  —
Говорить,  сапаючи,  Рак,  —
Було  б  не  поспішаться  так...»

(байка  Б.Грінченка  «Швидка  робота»)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816144
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.12.2018
автор: Теоретик