Мій край дитинства, мій рідний край,
тебе в душі ношу я -ти так і знай.
Як згадую дитячі епізоди у житті,
стає якось тепліше на душі.
Ось рідна хата а за нею,там грабовий ліс-
скільки всього в життя моє приніс.
Дитинство а в нім малі товариші,
оток я часто згадую себе у цій юрбі.
Пахучі трави,що упали від коси,
цей запах закарбувався на завжди.
І батько,що у поті від коси-
і ми з братом несем з криниці холодної води.
Ще мама моя стройна,молода-
рубає хліб і наливає з братом молока.
В спіху поївши з братом і гайда до річки-
бо вже давно купатися пішли сусідські дітки.
Тепер коли минули вже роки,
у згадках повертаюсь я туди.
Де рідний край нагадує-все все,
в дитинство він мене завжди прийме.
Та наяву не помінялося нічого,
усе як і було це все учора.
Лише батьки вже постарілись і сиві-
вони тоді були як їх тепер сини.
Тут хата,сад а ще покошена трава,
яка під той грабовий ліс росла.
І внуки з криниці несуть уже води-
батьки постаріли тепер тут косять їх сини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815937
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2018
автор: Бабич