Лисичка сиділа на призьбі біля своєї хати й плела з намиканої зі свого хвоста шерсті сіть. Навчилася вона це робити від рибалки Гая. Неодноразово, лежачи під кущем бузини, спостерігала за тим, як він це робить. І засвоїла науку. Руда плела сіть і співала пісеньку - неголосно. Вона була в передчутті чуда. «Ще трохи і я закінчу роботу, а тоді ласуватиму рибою щодня!» - думала собі. Аж тут невідь-звідки взявся павук. Він сів лисиці на голову й почав лазити по ній, перебирати лапами шерсть. Рудошерста хотіла скинути непрошеного гостя зі своєї макітри, мотнула нею, та павук не зрушив з місця.
- Геть від мене! - мовила лисиця. - Бо приб’ю.
- Спершу спробуй мене впіймати, - мовив він і заповз лисиці до вуха.
- Гаразд, не робитиму тобі шкоди, павуче. Тільки, прошу, вилізь з мого вуха.
- Маєш мені заплатити за спокій.
- Що я можу для тебе зробити?
- Муху злови мені.
- Цього я не вмію робити, комах ніколи не ловила. Ось доплету сіть, закину в річку, наловлю в неї риби. Зможу і тобі дати одненьку маленьку.
- Дякую, але я рибу не їм.
- А що? Мух лише?
- Різних комах, які є на деревах, кущах, у траві.
- Ну, то злізь із мене й пошукай їх!
- Не можу. Нюх утратив минулого тижня, а я ж комах по запаху знаходив.
- А як ти нюх утратив?
- Вірус потрапив до моєї крові. І не тільки до моєї, а й до крові всіх моїх родичів. Хвороби ми позбулися за певний час, але нюх до жодного з нас не повернувся. Сутужно нам.
- А давай я тебе навчу плести сітку, а ти навчиш її плести своїх родичів. У ті сітки ви зможете ловити комах.
- Слухай, а це ідея! Сітку можна повісити на гілках дерев та кущів, покласти між трави.
- Так. Тільки треба до ниток додати клейкої речовини, щоб жертва не могла вибратися з плетива.
- Слушно. І, здається мені, я вже знаю, де взяти клейку речовину.
- Де?
- Вона є в мені. Я її просто випльовуватиму. Але як потім витягати комах із липкої сіті? Роблячи це, можна й самому потрапити в пастку.
- Над цим треба подумати, - мовила лисиця.
Спочатку вона кілька разів потерла лапою своє спітніле чоло, потім потилицю і вже за хвилину руду осінила думка.
- Для плетіння сітки треба використати і клейкі нитки, й неклейкі. Клейкі потрібні будуть для того, щоб чіпляти на них здобич, а неклейкі для того, щоб по них вам, павукам, ходити, - мовила лисиця.
- Як же ми розпізнаємо, де клейка, а де неклейка нитка? – спитав павук.
- А ви клейкі нитки робіт світлішими, - продовжувала дивувати павука своїми розумовими здібностями рудошерста, - а неклейкі – темнішими.
- Добра твоя порада, лисице. Так і зроблю.
Павук зліз із голови лисиці і почав облаштовувати собі хату в глибокій щілині під вікном її хати. Щоранку він вилазив зі своєї домівки і спостерігав за тим, як лисиця плете сіть, сидячи на призьбі, й навчився сам це робити. Набутими знаннями і вміннями згодом поділився зі своїми родичами-павуками. З того часу й плетуть павуки, які втратили нюх, сітки, щоб зловити в них собі харч.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815891
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)