Замела хурделиця додому
Стежку, що була у споришах.
Ту, яка була лиш нам відома,
Наша в ній звивалася душа.
Ми брели, а віхола крутила,
Наганяла хвилю снігову.
Раптом змовкла, начебто застила,
Ніби відбілилась на вітру.
Сонце подивилося з-за хмари,
Заблищали золотом сніги.
Вітер піднімався, наче марив,
Щоб сховати пройдені сліди.
Ми не йшли, а бігли по стежині,
В полі, де перина снігова.
Сонце вигравало в небі синім
І стирчала з снігу ковила.
Привела стежина до порогу,
У снігах сховалося село.
В хаті святкували перемогу,
Де було і затишно й тепло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815870
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 01.12.2018
автор: Віталій Назарук