В одній гірській країні жив принц Мур. Був він мудрим, мужнім і сильним хлопцем. Неодноразово ходив із військом свого батька-короля в бій із ворогами-загарбниками. Принц не лякався ні гострого меча, ні сильного кулака, проте панічно боявся мишей. Цей страх за ним тягнувся шлейфом ще з дитинства. Якось, коли Муру було п’ять років, і він гуляв з нянею в королівському саду, миша, що вискочила з-за дерева, стрибнула йому на мешт і мовби приклеїлась до нього. Хлопець легко порухав пальцями. Миша не втекла. Тоді Мур голосно закричав і тупнув зі всієї сили ногою по землі. Довгохвоста, злякавшись різкого руху й крику, вкусила хлопця за литку, а тоді швидко подалася туди, звідки вибігла. Няня, побачивши рану на нозі принца, сплеснула в долоні. Вона взяла його на руки й понесла до замку. Там над раною хлопця почаклував придворний лікар. Згодом від неї і сліду не лишилось, але принцу ще довго снився сон, у якому миша нападає на нього й кусає його за різні частини тіла.
Коли Мур виріс і прийняв королівський трон, то наказав завезти до своєї країни багато котів для того, щоб вони знищили всіх мишей на його землі. Наказ короля був виконаний. Коти прибули з різних держав. Їх розвезли по всіх кутках королівства. Коти справилися зі своїм завданням. Вже закороткий час мишей у краю Мура значно поменшало. Коли довгохвостих зосталося не більше, як тридцять, вони зібралися за містом під мостом висохлої річки й почали думати, що їм робити далі. Миша Писклява сказала:
- Треба втікати нам із краю Мура.
Крутійка мовила:
- Але ж тут з давніх давен жили наші предки. Може, сховаємось у найглибших норах і виходитимемо на полювання тільки в той час, коли всі коти спатимуть?.
Миша Мудрійка довго мовчала. А тоді видала таке:
- Здається, я знаю, що нам робити. Треба піти до ворона Зума, якому сто років за місяць буде. Він живе у приліску, в старому дубі недалеко від джерела. Чула якось я від сороки-білобоки, що Зума надзвичайно мудрий і багатьом уже дав слушні поради.
Миші, погомонівши, посперечавшись між собою, прийшли до думки, що таки треба комусь з них піти до старого ворона. Проба ж грошей не коштує?
- Іди ти до Зума, дорога Мудрійко, - мовила миша Года, заступниця Гризька - голови мишачої громади.
- Гаразд, - погодилась вона. – Тільки ж треба якогось подарунка взяти для ворона. Не з порожніми ж руками до нього йти й поради про порятунок просити.
- В мене, - випалила миша Хапуга, - в норі є золота монета. Колись знайшла її в королівському саду і притягла до своєї хати. Здається, зараз настав її зоряний час.
- Гідним був би цей дарунок. Неси, Хапуго, монету сюди. Віднесу її Зумові.
- Гаразд.
Принесла Хапуга свій скарб, і тоді пацюк-командир мовив:
- На цьому наші збори, шановне мишаче братство й сестринство, закінчені. Наказую Мудрійці сьогодні ввечері приступити до виконання завдання. Всі решта мають сидіти в норах і не висовувати звідти своїх носів аж до глибокої ночі.
Розлізлися мишенята. А коли простір почала наповнювати темрява, Мудрійка накинула на себе темний кардаган, запхала до його кишені золоту монету й рушила туди, де мешкав Зум. Час від часу, коли чула дорогою якісь підозрілі звуки, ховалась під гіллям кущів, у високій траві. Коли знайшла дуб, на якому красувалась велика вороняча хата з викладеним мохом довкола, то стала під нею і тихенько почала співати:
- Вийди, вийди, Вороне.
Перед до-омом стою.
Дам тобі я золото.
За пора-аду твою.
Почув Ворон спів миші, виставив дзьоб із вікна.
- Мене викликаєш? – спитав.
- Так.
- А що траплось?
- Нас, мишей, король Мур наказав вигубити.
- Чув про це.
- Чи можеш пораду дати, що нам робити?
- Можу. І не тільки порадити, а й реально допомогти.
Мудрійка витягла з кишені монету. Та засвітилась у пітьмі, як зірочка в небі.
- Візьми золото. Тобі принесла, - мовила.
Ворон підлетів, ухопив королівську монету й мовив:
- Гарний дарунок! Стій, мала, тут. Я винесу тобі з хати чарівну мазь. Виготовив її нещодавно. Коли ви, миші, помастите нею передні та задні лапи, то у вас виростуть крила, і ви зможете літати. Літаючих мишей коти не зможуть зловити.
- Як це – виростуть крила? Хіба таке можливо?
- Можливо, якщо зробити те, що я сказав. Але через те, що ти, Мудрійко, засумнівалася у моєму слові, ви, миші, будете спати не так, як усі тварини, а головою донизу.
- Пробач.
- Уже пробачив, але перше слово важливіше від другого. Тому все-таки спатимете вниз головою.
Ворон віддав миші коробочку з маззю. Вона принесла її своїм друзям і родичам. Миші помастили маззю лапи і в них виросли крила. Ось звідки взялися летючі миші!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815798
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)