Наталія Арсеньєва, Колискова

Ніч  розсипала  зорні  вогні
на  блакитній  небесній  півкулі.
На  розлогах  землі  все  вві  сні.
Люлі,  люлі,  синочку  мій,  люлі.
І  ці  зорні  червоні  вогні
я  сплету  в  променисті  віночки,
над  тобою  повішу  ясні.
Люлі,  люлі,  засни,  мій  синочку.
Будуть  зорі  малому  сіяти,
будуть  радісні  сни  посилати.
Тиша  всюди  і  сонні  зірки…
Похилили  гілля  верби  чулі
над  холодною  гладдю  ріки.
Люлі,  люлі,  синочку  мій,  люлі.
Я  підслухаю  шелест  вербин,
шурхіт  нічки  і  шепіт  струмочка,
їх  у  спів  позбираю  один.
Люлі,  люлі,  засни,  мій  синочку.
Будуть  верби  шуміти  й  шептати,
будуть  снами  тебе  осипати.
Наче  в  плачі,  у  крапельках  сліз
виступають  берези  поснулі.
Їм  мороз  сльози-перли  приніс.
Люлі,  люлі,  синочку  мій,  люлі.
Я  ті  перли-сльозинки  зніму,
як  намисто  зберу  на  шнурочку,
ними  шийку  твою  обніму.
Люлі,  люлі,  засни,  мій  синочку.
Буде  з  ними  малий  засинати,
буде  сльози-намисто  торкати.
Ніч  розсипала  зорні  вогні
на  блакитній  небесній  півкулі...
Спи,  маленький,  бо  все  уві  сні.
Люлі,  люлі,  синочку  мій,  люлі.

Натальля  Арсеньнева
Калыханка

Ноч  рассыпала  зораў  агні,
ў  сінім  небе  яны  патанулі.
Вее  сон  над  прасторам  зямлі.
Люлі,  люлі,  сыночак  мой,  люлі.
З  гэтых  зорных  чырвоных  агнёў
я  спляту  прамяністы  вяночак.
Над  галоўкай  павешу  тваёй,
люлі  ж,  люлі,  засьні,  мой  сыночак.
Будуць  зоры  маленькаму  зьзяць,
будуць  сьветлыя  сны  пасылаць.
Ціша  ўсюды  і  сонны  спакой…
Вербы  гнуткае  вецьце  схінулі
над  сьцюдзёнаю,  зьмерзлай  ракой.
Люлі,  люлі,  сыночак  мой,  люлі.
Я  падслухаю  шэпты  вярбін,
я  падслухаю  шэляхі  ночкі
і  ў  напеў  пазьбіраю  адзін.
Люлі  ж,  люлі,  засьні,  мой  сыночак.
Будуць  вербы  шасьцець,  шапатаць,
будуць  снамі  цябе  асыпаць.
Як  бы  плачучы,  ў  кропельках  сьлёз
прыгажуні  бярозы  паснулі.
Гэта  ў  перлы  прыбраў  іх  мароз.
Люлі,  люлі,  сыночак  мой,  люлі.
Тыя  перлы-сьлязінкі  зьбяру,
наніжу  зь  іх  пацёркаў  шнурочак
і  на  шыйку  завешу  тваю.
Люлі  ж,  люлі,  засьні,  мой  сыночак.
Будзе  зь  імі  малы  засынаць,
ручкай  пацеркі-сьлёзы  кранаць.
Ноч  рассыпала  зораў  агні,
ў  сінім  небе  яны  патанулі…
Сьпіць  усё,  й  ты,  маленькі,  засьні.
Люлі,  люлі,  сыночак  мой,  люлі.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815565
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2018
автор: Валерій Яковчук