Земля снігами щільно землю вкрила,
Що там внизу – не треба ворушить.
ЇЇ чарівні лебедині крила
Зігріють [b]Те,[/b] що у душі не спить.
[b]Йому[/b] байдужість гарно так співала,
Слова - дощем, старались погасить.
А [b]Те[/b] жило, пручалось, вживало,
Аби ніхто не зміг [b]Його [/b]убить.
Думки ламали у польоті крила,
Коли [b]Воно[/b] жагуче так цвіло.
Самотність [b]Його[/b] в сумнів оповила.
Якби [b]Його[/b] вже більше не було.
А [b]Воно [/b]ж є, і крізь граніт проб»ється
Така жага у [b]Нього[/b] до життя.
[b]Воно[/b] палке не всім в житті дається -
Те дивне, дане Богом - [b]Почуття.[/b]
27.11.2018 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815419
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2018
автор: Валентина Рубан