Лисиця Зінька дуже любила грати ролі у виставах. З малих літ вона виступала на сцені – тоді, коли ходила в дитячий садок, і коли ходила до школи. Вона грала роль Лисиці в казках «Лисичка-сестричка та Вовк-панібрат», «Лисичка та Журавель», «Рукавичка» та інших. Любила також на садкових та шкільних святах читати вірші, співати пісні. У неї була мрія – стати акторкою театру чи кіно.
Але її ніхто з рідних і близьких у цьому бажанні не підтримував. «Ну, що це за професія – грати чуже життя? Треба жити своїм – учити дітей, лікувати хворих, продавати людям товари, вирощувати хліб, овочі чи фрукти, - казали тварини-сусіди.
Мама говорила:
- Я хочу бачити тебе лікаркою. Хочу, щоби ти лікувала тварин від хвороб і травм.
Тато вів своє:
- Я бажав би, щоби ти навчилася вести бізнес, придбала собі якусь власність – магазин чи майстерню і з того жила.
Подруга – вовчиця Гуда, радила Зіньці стати перукаркою. Вона запевняла лисицю в тому, що ця професія дуже важлива і потрібна, адже кожна тварина мусить, принаймні, раз у місяць навести лад на своїй голові.
Подруга, куниця Ора, казала лисиці, що та йшла з нею вчитися на візажиста. Бо це сучасна і модна професія. Ті, хто відвідують якісь урочистості, беруть участь у публічних виступах або просто хочуть гарно виглядати, звертаються до майстра з візажу.
Але лисицю не цікавили професії які їй пропонували інші, вона хотіла бути акторкою. Кожен день Зінька читала художні книжки. Брала їх зі шкільної й міської бібліотеки. Відпрацьовувала діалоги (розмову двох і більше осіб) і монологи (слово однієї тварини),які були в текстах, підбирала костюми собі до ролей (брала щось і з маминого гардеробу), ставала перед дзеркалом і вправлялася в акторській майстерності.
Коли мама дозволяла, Зінька ходила до театру. Спочатку відвідувала ляльковий театр, де ролі грали ляльки, а їх мову озвучували актори, і пальчиковий, де актори були маленькими, бо містилися на пальчиках лап, якими рухали тварини. Згодом лисичка почала ходити в театр юного глядача (ТЮГ), де на сцені показували вистави, в яких виступали тварини-актори. Коли лисиця вчилася у випускному класі школи, то відвідала кілька разів з бабусею й оперний театр. Там вона вперше побачила балети «Лускунчик» та «Лебедине озеро», які її дуже вразили. До речі, тільки бабуся схвалювала рішення Зіньки стати акторкою, бо колись, у дитинстві, теж захоплювалася акторською грою і брала участь у спектаклях, що їх ставили в школі.
Як тільки лисиця взяла в руки атестат про середню освіту і здала ЗНО (досить непогано!), то подала заяву на вступ до театрального інституту.
Мама злилась на доню. Тато хмурився. Подруги насміхалися.
- Що ти надумала? Куди ти пнешся, та ти ж звичайна руда лисиця з темного старого лісу!
Але Зінька не здавалася. Вона поставила собі ціль – стати акторкою, і вперто йшла до неї – поступила до вузу і щодень вдосконалювала свою артистичну майстерність.
Уже на третьому курсі навчання у вузі Зіньці почали пропонувати деякі другорядні ролі у місцевому міському драматичному театрі. Їй було приємно чути слова «Браво!» зі залу та оплески під кінець вистави. Кілька разів Зіньці навіть вручили квіти. Яка ж тоді була вона щаслива!
Та якось, коли лиска закінчувала третій курс, її мама важко захворіла. Їй потрібно було терміново зробити операцію. Гроші зібрали – трохи мали своїх складених, трохи зібрали їм добрі сусіди, але більшу частину позичили у знайомого ведмедя-банкіра Топтуна. Віддавати позичене треба було, мабуть, зо три роки і при цьому скупо жити. Зінька змушена була покинути вуз, хоч і не хотіла цього робити. Але платити ж за четвертий і п’ятий рік навчання було нічим. Тож лисичка забрала документи із вузу і пішла продавати капусту та буряк в овочевий магазин, щоби якось допомогти своїй сім’ї протриматися в цей нелегкий для неї час. Побачила Гуда Зіньку за прилавком магазину, голосно розсміялася. «Артистка широкого профілю!» - мовила. Побачила її Ора, сказала: «Артистка капустяного театру» .
Розплакалась Зінька, відчула їх зневажливе ставлення до себе. Йшла дорогою додому ввечері, вмивалася слізьми. І тут на плече їй сів горобчик:
- Чи маєш, дівчино, щось поїсти? – спитав.
- Маю. Печиво. Взяла собі, та не з’їла. Не маю апетиту. Ти голодний?
- Так. Дуже.
- Дам тобі дві печенини. Хай хоч одному з нас двох буде добре.
Лисичка витягла з торби печиво, поклала на свою долоню. Горобчик узяв дарунок, запхав його під крильце й мовив:
- Дякую тобі. А чого ти така сумна? Чого плачеш? - спитав.
- Як мені не плакати? – каже йому Зінька. – Хотіла стати акторкою, та не вийшло, мама в мене захворіла, мушу кинути вуз і йти працювати. І подруги насміхаються з мене.
- Утри сльози, лисичко. Я тобі допоможу. Знайди і підійми будь-які три камінці із землі.
- Навіщо?
- Так треба.
Зінька підняла три невеличкі. Вдарив по кожному з них горобчик дзьобом, і вони перетворилися на золоті злитки.
- Використай із користю, - кинув горобець і полетів. Тільки його й бачила Зінька.
Один злиток родина продала і віддала борги ведмедю. Ще один пішов на оплату за навчання – за два останні курси у вузі. А третій злиток Зінька залишила собі напам’ять або на чорний день.
Вона таки стала акторкою. Грала різні ролі у драматичному театрі. Подруги більше не насміхалися з неї, вони приходили на спектаклі, в яких була задіяна Зінька. Коли підіймали завісу на сцені, чи опускали після закінчення дійства, обидві гучно плескали в долоні. Вовчиця та куниця старалися брати в касі такі квитки, щоб сидіти в партері (у залі на першому поверсі) в третьому ряді посередині, щоб подруга їх могла бачити, щоб її підтримати. Вони стали пишалися Зінькою. Бо вона здобула популяпність. В антракті Гуда та Ора пили з нею каву у кав’ярні театру. Подруги теж обрали ті професії, про які мріяли: Гуда стала перукарем, а Ора – візажистом. Зінька часто і радо користувалася їхніми послугами.
І ти, дорогий друже, ніколи не відмовляйся від своєї мрії. Вона може здійснитися тільки тоді, коли ти впевнено і наполегливо будеш іти їй назустріч.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813918
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 15.11.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)