Заплаче небо сірими дощами

Заплаче  небо  сірими  дощами,

Застогне  сумом  журавлине  «кру»,

І  осінь  над  деревами  й  кущами

Затіє  з  вітром  незвичайну  гру.

То    всядеться  на    жовтому  листочку,

То  кров’ю  бризне  на  горобину,

В  калині  запалає  у  ярочку,

Чи  зеленню  затче  озимину.

Або  ж  підхопить  посивілі  хмари,

Прикриє  сонце,  вимиє  дощем,

Тоді  слабкий  і  немічний  комарик

Притулок  знайде  під  старим  кущем.

Та  осінь  вже  від  нього  не  відстане:

Шука  в    траві,  в  пенькові,  під  грибом,

А  той  –  у  кожушину  до  каштана,

Бо  так  не  хоче  вмерти  він  рабом.

Укутавшись  в  колюче  гарбузиння,

Не  хоче  осінь  видимою  буть,

Стрибне,  бува,  грибочком  до  корзини.

Та  ви  й  самі  це  знаєте,  мабуть?!
30.01.2013

Ганна  Верес  (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813460
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 11.11.2018
автор: Ганна Верес